Навигация
 
воє-в'яз
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

ВОЮЮЧІ СТОРОНИ

- реально організовані спільноти, що перебувають у стані війни одна з одною і визнаються як такі міжнар. правом. Такими спільнотами є насамперед воюючі між собою д-ви, у взаємовідносинах яких замість миру домінують правила ведення війни. До В. с. належать також повстала або воююча сторона в процесі нац.-визв. руху чи громадян, війни. Принциповим є питання про визнання В. с. з боку третіх держав або міжнар. співтовариства в цілому. Природно, ця проблема не виникає щодо країн, які перебувають між собою у стані війни і є суб'єктами міжнар. права. Вона набуває правового значення кожного разу стосовно повстанців і розв'язується залежно від конкр. обставин. При цьому існує різниця між визнанням повсталої сторони, яка добивається встановлення окр. д-ви, і визнанням повсталих груп, які домагаються контролю над існуючим урядом. Питання про правовий статус повстанців, рівень їхніх міжнар. прав та обов'язків до і після їх визнання є предметом широкого обговорення. Однак певні правила щодо визнання повстанців усталилися. Так, невизнані повстанці не мають міжнар.-правового статусу, але з погляду міжнар. права знаходяться в кращому становищі, ніж, напр., злочинці, що перебувають поза законом. Повстання у межах д-ви за звичайних обставин розглядається як внутр. справа, що не стосується ін. держав і не впливає на міжнар. відносини; втручання у внутр. справи д-ви, де виникло повстання, не дозволяється. Але якщо повсталі борються за відокремлення або взяття на себе відповідальності за всю владу і досягають успіху, встановлюючи свій контроль над значними районами разом із створенням місц. уряду de facto, то вони вважаються повстанцями, а їхній опір — повстанням. Однак не існує заг. норми міжнар. права, яка зобов'язувала б треті д-ви визнавати повстання, що набуло місцевого успіху, і це питання вирішується залежно від практ. інтересів та політ, міркувань.

Передчасне або поспішне визнання звичайного заколоту є незакон, втручанням і порушує міжнар. право. Проте коли конфлікт стає повстанням, то третя д-ва може визнати стан війни, проголошуючи нейтралітет, який ставить обидві сторони громадян, війни у правове становище В. с. щодо д-ви, яка визнала такий стан, але тільки на час даного конфлікту. Це означає застосування права війни та нейтралітету і набуття повстанцями певною мірою статусу міжнар. правосуб'єктності. Аналогічні наслідки мають місце, коли конст. уряд д-ви, де виник конфлікт, схиляється до форм, визнання стану війни щодо своїх опонентів, зокрема для того, щоб забезпечити застосування норм ведення війни і уникнути відповідальності за дії повстанців, які завдають шкоди іноз. д-вам та їхнім гр-нам. За таких обставин треті д-ви зобов'язані дотримувати нейтралітету щодо сторін, які конфліктують. Звичайне визнання повстання відрізняється від визнання стану війни і є обмеженим за своїми наслідками. В цьому разі повсталі сили не набувають прав В. с, але їхня влада (як уряду de facto) на території, що перебуває під контролем повстанців, та юрисдикц. імунітет за кордоном визнаються для захисту їх співвітчизників так само, як і для забезпечення політ., екон. та ін. відносин. Принцип невтручання, згідно з яким кожна д-ва має право визначати форму власного правління, стосується тільки стану війни або повстання і не може застосовуватися до невизнаного опору. Визнання В. с. включає право допуску у порти д-ви, яка їх визнає, право поширювати на повстанців фін. зобов'язання, права В. с. у мор. війні, в т. ч. право відвідувати судна та проводити їх обшук у відкритому морі, конфіскацію контрабандного товару, підтримання блокади тощо. З ін. боку, звичайне визнання повстання не дає повстанцям права діяти за межами їхніх тер. вод.

Визнання В. с. з боку міжнар. співтовариства в особі ООН виступає у вигляді відповідальності Ради Безпеки, яка «уповноважується розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, що може призвести до міжнародних незгод або викликати спір, для визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки» (ст. 34). Вона може також «рекомендувати належну процедуру чи методи врегулювання» (ст. 36) або вирішити, «яких заходів слід вжити відповідно до статей 41 і 42 для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки» (ст. 39).

Літ.: Schuschnigg К. International Law: An Introduction to the Law of Peace. N. Y., 1959; Manual of Public International Law. N. Y., 1968; Schwarzenberger G., Brown E. A Manual of International Law. London, 1976; Полторак А. И., Савинский Л. И. Вооруж. конфликты и междунар. право. М., 1976; Междунар. право. М., 1982.

В. Н. Денисов.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]