Навигация

 
десят-дій
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ

- в теорії марксизму-ленінізму форма держ. влади, що встановлюється внаслідок соц. революції, здійснюваної пролетаріатом (роб. класом) на чолі з його партією. Про необхідність завоювання влади пролетаріатом йшлося в написаному К. Марксом і Ф. Енгельсом «Маніфесті Комуністичної партії» (1848), де були сформульовані й гол. завдання такої влади: відібрати в буржуазії всі засоби в-ва, зосередити їх у руках пролет. д-ви, скасувати приватну власність, перетворивши її на суспільну (державну). Сам термін «диктатура пролетаріату» К. Маркс уперше вжив у праці «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.» (1850). Ідеї ж безперервної пролет. революції, обов'язковості зламу в її процесі старої держ. машини, союзу пролетаріату і селянства, Д. п. як неминучого підсумку б-би класів і переходу до їх повного скасування К. Маркс розробив у праці «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852) та в листі до І. Вейдемейєра від 5.III 1852. Дальшого розвитку доктрина Д. п. набула у працях «Капітал» (1867—94), «Громадянська війна у Франції» (1871), «Критика Готської програми» (1875), а згодом — у працях В. І. Леніна та ін. марксистів. На їхній погляд, ідею Д. п. вперше практично апробовано у формі Паризької комуни 1871. На 2-му з'їзді

РСДРП (1903) доктрина про неминучість Д. п. стала складовою частиною партійної програми-макси-мум. Внесок В. І. Леніна у дальшу еволюцію концепції Д. п. полягає у висуненні тез про те, що переростання бурж.-дем. революції у соціалістичну водночас є переростанням рев.-дем. диктатури пролетаріату і селянства в Д. п., про різноманітність форм Д. п., про ради як одну з форм Д. п., про кер. і спрямовуючу силу, функції, характер, риси і практ. завдання Д. п. тощо. Теоретики марксизму-ленінізму розглядали Д. п.: 1) у соціально-екон. сфері — як засіб ліквідації приватної і встановлення сусп. власності на осн. засоби в-ва, експропріації майна вел. буржуазії та поміщиків, націоналізації землі, банків, пром. підприємств, тр-ту, зв'язку, знищення експлуатації людини людиною, запровадження планової системи г-ва, забезпечення контролю за мірою праці і мірою споживання членів сусп-ва тощо; 2) у політ, сфері — як засіб зруйнування старого держ. устрою, придушення панівних класів, захоплення влади, скасування «буржуазної» і встановлення «пролетарської» демократії, яка мала б на меті широку участь трудящих в управлінні громад, справами, зміцнення д-ви шляхом розширення її соціальної бази, насамперед завдяки «союзу пролетаріату з селянством» при збереженні кер. ролі роб. класу, позбавлення виб. прав кол. експлуататорів та ін.; 3) у правовій сфері — як засіб ототожнення права і політики, права і закону, анулювання бурж. зак-ва, запровадження принципу соц. законності, заснованого спочатку на рев. правосвідомості і рев. доцільності, а згодом — на суто класовій правовій системі, розуміння права як сукупності встановлених д-вою норм, доведення верховенства д-ви над правом, як знаряддя охорони соц. (державної) власності, підтримання внутр. порядку тощо; 4) у військовій сфері — як засіб зміцнення оборон, могутності, придушення опору скинутих владних верхів експлуататорських класів, розбудови роб.-сел. збройних сил; 5) у сфері зовн. політики — як засіб захисту країни від чужозем. агресорів, забезпечення держ. безпеки, налагодження зв'язків із зарубіж. ком. і роб. орг-ці-ями, надання військ, та ін. допомоги рев. і визв. рухам та ін. Отже, класич. марксизм вважав, що Д. п. притаманні як насильницькі, так і творчі, госп.-орг. та культур.-виховні функції.

Але на практиці насильн. функція Д. п. превалювала майже завжди. Це виявилося, зокрема, у політиці «воєнного комунізму», згодом — у червоному терорі та громадянській війні. Після короткочасної непівської відлиги на кілька десятиліть взяло гору сталінське трактування Д. п. через призму посилення клас, б-би в міру просування до соціалізму, побудови адм.-командної, держ.-казармен-ної моделі д-ви. Д. п. стала засобом анти-конст. дій і масових репресій; вона перетворилася на необмежену диктатуру парт, верхівки.

Починаючи з 70-х рр. 19 ст., сумніви щодо істор. необхідності Д. п., розуміння її як заг. закономірності соц. революції та переходу від капіталізму до соціалізму, як стрижня конституціоналізму і зак-ва часто висловлювали соціал-демократи різних країн (представники тред-юніонізму, прудонізму, лассальянства, економізму, бернштейніанства, каутськіанства, бауеризму; у Росії — меншовизму, зокрема Г. В. Плеханов, Л. Мартов; в Україні — М. І. Зібер, М. І. Туган-Баранов-ський, М. С. Грушевський, В. ІС. Винниченко, С. В. Петлюра та ін.). Вони закликали до мирних засобів переростання капіталізму в соціалізм, відкидали концепції провід, ролі роб. класу в цьому процесі, не визнавали обов'язковості клас, б-би, віддавали належне зх. демократії, за що отримали тавро опортуністів, ревізіоністів, реформістів і т. п. З серед. 20 ст. їх гасла в ком. і соц. русі підхопили М. Джилас, І. Надь, Р. Гароді, Е. Фі-шер, О. Шік, ін. прихильники «демократичного соціалізму», «соціалізму з людським обличчям», «етичного соціалізму» тощо.

В цей час дедалі помітнішими ставали про-рахунки основоположників класич. марксизму в їх ставці на Д. п., особливо в сфері економіки. Від ідеї Д. п. стали відмежовуватися не тільки соціал-демократи, а й ком. та роб. партії. За таких умов КПРС дійшла висновку, що Д. п. в СРСР виконала свої істор. функції і перестала бути необхідною. Це знайшло відображення і в законодавстві. Конституція СРСР 1977 вже не згадує про Д. п.; в ній СРСР було проголошено загальнонародною д-вою.

Літ.: Маркс К. Класова б-ба у Франції з 1848 по 1850 р. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Тв., т. 7. К, 1961; Його ж. Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта. Там же, т. 8. К., 1961; Його ж. Громадян, війна у Франції. Там же, т. 17. К., 1963; Його ж. Иосифу Вейдемейєру 5 березня 1852 р. Там же, т. 28. К., 1965; Ленін В. І. Д-ва і революція. В кн.: Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 33. К., 1973; Його ж. Про «демократію» і диктатуру. Там же, т. 37. К., 1973; Його ж. Про д-ву. - Про диктатуру пролетаріату. - Економіка і політика в епоху диктатури пролетаріату. Там же, т. 39. К., 1973.

О. М. Мироненко.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]