ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ І ОСНОВНИХ СВОБОД ЛЮДИНИ 1950

(ЄКПЛ) - багатостор. регіон, договір, що запровадив механізм міжнар. захисту громадян, і політ, прав та свобод людини для країн — членів Ради Європи (РЄ). Відкрита для підписання 4.XI 1950, набула чинності З.ІХ 1953. Це перший міжнар. договір, спрямований на імплементацію Загальної декларації прав людини 1948. Гарантує особам, що перебувають під юрисдикцією держави — члена РЄ: право на життя; свободу від катувань та ін. негуманного чи принизливого поводження або покарання; свободу від рабства та примус, праці; право на особисту свободу та недоторканність; право на справедливе і публічне здійснення правосуддя; свободу від зворотного застосування законів; право на недоторканність приват, життя; свободу думки, совісті та релігії; свободу слова; право на мирні зібрання і свободу об'єднань; право на створення сім'ї. Перелік гарантованих прав і свобод розширено дод. Протоколами до ЄКПЛ. Перший Протокол (1952) забезпечує права на власність і на освіту та обов'язок держав проводити через розумні проміжки часу вільні вибори таєм. голосуванням. Четвертий Протокол (1963) гарантує свободу пересування і містить заборону позбавлення волі за невиконання договірних зобов'язань, а також заборону примус, вислання з країни її гр-н та колект. вислання іноземців. Шостий Протокол (1983) скасовує смертну кару. Сьомий Протокол (1984) передбачає надання іноземцям ряду процес, гарантій при вирішенні питання про вислання їх з країни, де вони проживають, та право на оскарження суд. рішень у крим. справах, на отримання компенсації у разі неправомірного здійснення правосуддя, на свободу від повторного засудження за одне й те саме правопорушення, гарантує рівність прав та обов'язків подружжя. Контроль за дотриманням державами-членами їх зобов'язань за ЄКПЛ здійснює Європейський суд з прав людини.

Україна ратифікувала ЄКПЛ у 1997.

С. В. Чорний.