Навигация
 
з-зам
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ НАРОДІВ 1976

(Алжирська декларація) — неформ, акт кодифікації прав народів з метою сприяння їх визнанню суб'єктами міжнар. права. Прийнята 4.VII 1976 Міжнар. неуряд. конференцією, скликаною в м. Алжирі міжнар. неурядовими організаціями — Міжнар. форумом на захист прав і визволення народів та Міжнар. лігою на захист прав і визволення народів. Останні були створені з ініціативи італ. громад, діяча Л. Бассо у розвиток ідеї англ. філософа Б. Рассела про створення міжнар. трибуналів громадськості для розгляду грубих порушень прав народів [перший такий трибунал було проведено 1966 у Лондоні з проблем війни у В'єтнамі, а другий — у Римі (1974) і Брюсселі (1976) з проблем Лат. Америки]. Проект Декларації було підготовлено групою відомих учених-юристів з різних країн (Г. Абі-Сааб, Р. Кассен, П. Феррарі Браво, П. Фої, Л. Матарассо, Ф. Ріго, Ж. Сальман). Вони були включені до неї за результатами спец, міжнар. конкурсу, оголошеного одним з найавторитетніших амер. юристів-міжнародників Р. Фолком. Декларація складається з преамбули та ЗО статей, об'єднаних у 7 розділів, в яких міститься докладно розроблена система прав народів. У преамбулі проголошено, що «всі народи світу мають рівне право на свободу, право чинити опір будь-якому іноземному втручанню і самостійно обирати свій уряд, право, якщо вони поневолені, боротися за своє визволення, право отримувати допомогу у своїй боротьбі від інших народів».

У розд. І «Право на існування» визначено такі права народів: право на існування (ст. 1); право на повагу їхньої нац. і культур, ідентичності (ст. 2); право на мирне користування своєю територією та на повернення її у разі вигнання (ст. 3). Проголошено також, що ніхто не може піддаватися знищенню, тортурам, переслідуванням, депортаціям, вигнанню з причини нац. або культур, належності або бути поставленим у такі умови існування, які підривали б ідентичність і цілісність народу, до якого він належить (ст. 4). У розд. II «Право на політичне самовизначення» зазначені такі права: всі народи мають невід'ємне та невідчужуване право на самовизначення і визначають свій політ, статус без будь-якого зовн. втручання (ст. 5); усі народи мають право на опір будь-якому колоніальному, безпосередньому або опосередкованому пануванню та всім расист, режимам (ст. 6); усі народи мають право на дем. режим, що представляє всіх гр-н незалежно від раси, статі, релігії, кольору шкіри, спроможний забезпечити ефективну повагу прав людини та осн. свобод для усіх гр-н (ст. 7). У розд. III «Економічні права народів» визначено такі їх права: всі народи мають виключне право на свої природні багатства і ресурси, на повернення пограбованих багатств та відшкодування несправедливо сплачених сум (ст. 8); усі народи мають право брати участь у наук, і тех. прогресі, який є частиною заг. спадщини людства (ст. 9); усі народи мають право на справедливу оцінку своєї праці і здійснення міжнар. обміну на рівних і справедливих умовах (ст. 10); усі народи мають право встановлювати екон. і соціальну системи за власним вибором та слідувати своїм шляхом екон. розвитку вільно і без будь-якого зовн. втручання (ст. 11); зазначені екон. права повинні використовуватися у дусі солідарності між народами світу і з належним врахуванням їх відповідних інтересів (ст. 12).

У розд. IV «Право на культуру» окреслено такі права: усі народи мають право розмовляти своєю мовою, зберігати і розвивати нац. культуру, збагачуючи тим самим культуру всього людства (ст. 13); усі народи мають право на свої художні, історичні та культурні багатства (ст. 14); усі народи мають право не піддаватися впливу чужої їм культури (ст. 15).

У розд. V «Право на навколишнє середовище та спільні ресурси» визначено, що усі народи мають право на збереження, захист та поліпшення свого навкол. середовища (ст. 16); усі народи мають право на використання спільної спадщини людства, такої, як відкрите море, мор. дно, косм. простір (ст. 17). Спеціально обумовлено, що при використанні цих прав усі народи зобов'язані враховувати необхідність узгодження потреб свого екон. розвитку з вимогами солідарності між усіма народами світу (ст. 18). У розд. VI «Права меншин» визначено, що у випадку, якщо будь-який народ становить меншість у межах тієї або ін. д-ви, він має право на поважання своєї ідентичності, своїх традицій, мови і своєї культур, спадщини (ст. 19). Представники меншин повинні користуватися такими ж правами, що й усі ін. гр-ни д-ви, без будь-якої дискримінації і на основі рівності брати участь у громад, житті країни (ст. 20). Спеціально обумовлено, що здійснення цих прав має проводитися при належній повазі закон, інтересів усього сусп-ва і не призводити до замаху на тер. цілісність та політ, єдність д-ви остільки, оскільки остання будує своє життя згідно з принципами, викладеними у даній Декларації (ст. 21). У VII розд. «Гарантії і санкції» визначено: будь-яке ухилення від положень Декларації є порушенням зобов'язань щодо всього світ, співтовариства (ст. 22); будь-яка спричинена порушенням даної Декларації шкода має бути повністю відшкодована тим, хто її завдав (ст. 23); будь-яке збагачення на шкоду народу, досягнуте внаслідок порушення положень Декларації, повинно тягти відшкодування одержаного таким чином прибутку. Ті ж наслідки повинні мати місце для всіх надприбутків, отриманих за допомогою іноз. інвестицій (ст. 24); усі нерівноправні договори, угоди або контракти, здійснені всупереч осн. правам народів, не матимуть чинності (ст. 25); зовн. фін. борги, якщо вони стають надмірними та нестерпними для народів, не підлягають вимозі їх повернення (ст. 26); найбільш тяжкі посягання на осн. права народів, особливо на право їх існування, є міжнар. злочином, що тягне індивідуальну крим. відповідальність їх організаторів (ст. 27); усі народи, осн. права яких грубо нехтуються, мають право примусити рахуватися з ними за допомогою політ, або профсп. боротьби і навіть, як крайній засіб, вдатися до сили (ст. 28); визв. рухи повинні мати доступ до міжнар. організацій, а їхні комбатанти мають право користуватися захистом норм міжнародного гуманітарного права (ст. 29); поновлення осн. прав народів у разі їх грубого нехтування є обов'язком, який покладається на всіх членів міжнар. співтовариства (ст. 30).

Запропонована в Декларації система прав народів розглядається як певна програмна основа утвердження в міжнар. праві прав і обов'язків народів як гол. акторів майб. світ, порядку. Він бачиться побудованим на ідеалах Г. Греція, які за своєю сутністю характеризуються визначальною роллю народів в організації міжнар. співтовариства і підпорядкуванням позитивного міжнар. права принципам справедливості і гуманізму. Ці ідеали вже давно перестали бути предметом лише філос. узагальнень, а перейшли на рівень їх втілення у практику міжнар. відносин. Свідченням цього є насамперед Статут ООН, що вимагає саме від усіх народів Об'єднаних Націй «створити умови, за яких можна додержуватися справедливості і поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права» (преамбула), і підтримувати мир та безпеку «у згоді з принципами справедливості і міжнародного права» (п. 1 ст. 1). У процесі кодифікації міжнар. права дедалі наполегливіше утверджується лінія на визнання прав народів і поширення принципів справедливості та гуманізму на нові сфери міжнар. співробітництва. Особливо це стосується створення нового світ. екон. порядку, досягнення екол. безпеки, дотримання за будь-яких обставин гуманіт. норм міжнар. права, забезпечення прав і свобод людини тощо. Отже, осн. значення Декларації 1976 полягає у тому, що вона, за висловом одного з її творців Л. Матарассо, «...перемістила центр тяжіння міжнародного права з індивіда і держави — якогось гіпертрофованого індивіда, іноді такого собі Молоха або Хроноса, який пожирає своїх власних дітей, — до народу». У цій Декларації йдеться про докорінні права народів, без яких існування їх як таких взагалі неможливе. Це найрадикаль-ніший у доктрині міжнар. права підхід до утвердження прав народів як окр. категорії цього права, в той час як ін. підходи виходять з того чи ін. поєднання і навіть ототожнення прав народів з правами людини.

Літ.: Matarasso L. A propos d'initiatives de caractere поп etatique en faveur du droit des peuples. В кн.: Melanges offerts a Charles Chaumont: Le droit des peuples a disposer d'eux-memes. Methodes d'analyse du droit international. Paris, 1984; Мартыненко А. П. Права народов в совр. междунар. праве. К., 1993.

В. Н. Денисов.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]