Навигация

 
з-зам
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

— процес підготовки, розгляду і прийняття законод. актів у Гетьманській державі 1918. У «Законах про тимчасовий державний устрій України» (1918) наголошувалося, що д-ва керується «твердими законами, виданими в установленій черзі». їх сила вважалась обов'язковою для всіх укр. гр-н та іноземців, які перебували в Україні. Передбачалося, що закони, видані для якої-небудь території або частини населення, наступним заг. законом не скасовуються, якщо це спеціально не зазначено у новому нормат. акті. Закони підлягали оприлюдненню і до публікації у пресі не застосовувалися. Скасування того чи того закону відбувалося тільки силою нового, аналогічного акта. Формально діяв і давно визнаний принцип: незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення або невиконання. Процедура прийняття законів передбачала їх розробку у відповідному м-ві з наст, розглядом на засіданнях Ради Міністрів, а після ухвали уряду законопроект передавався гетьману на затвердження. Якщо акти мали міжвідомчий характер, то уряд обговорював їх лише після погодження у належних м-вах. Міністрам надавалося право тлумачення законів і видання розпоряджень «у їх розвиток», але такі розпорядження підлягали поперед, ухвалі РМ. Чіткого розмежування між власне законами і підзаконними нормат. актами за часів Укр. Д-ви не існувало. Що більше, досить часто сила законів надавалася постановам, розпорядженням і навіть поясненням окр. міністрів. Усього за неповних 8 міс. Гетьманату було видано бл. 500 нових док-тів, які вважалися законами. Крім того, на тер. д-ви діяло безліч нормат. актів, прийнятих за часів царизму, рос. Тимчас. уряду, Центр. Ради. Важливу роль у законотв. процесі відігравала Держ. канцелярія, яка складалася із держ. секретаря, його товариша, юрид. ради, департаменту законод. справ з термінол. комісією, архівом та б-кою, окр. відділу кодифікації законів, департаменту заг. справ, секретаріату РМ і держ. друкарні. Держ. секретар призначався гетьманом, але до складу уряду не входив. Він брав участь у засіданнях РМ з правом дорадчого голосу, але при розгляді док-тів, проекти яких розробляла Держ. канцелярія, мав вирішальний голос. Держ. секретар користувався всіма правами міністра. До компетенції Держ. канцелярії входило: 1) керівництво розробкою та внесення на розгляд остаточних проектів законів і розпоряджень, якщо вони не належали до виключної компетенції окр. міністрів; 2) посвідчення підписом керівників канцелярії док-тів, ухвалених РМ і затверджених гетьманом; 3) внесення до уряду законопроектів, розроблених окр. м-вами, зі своїми міркуваннями щодо їх змісту; 4) подання док-тів РМ на затвердження гетьману; 5) кер. кодифікацією законів та видання зведеного їх збірника; 6) оголошення законів; 7) заг. порядкування справами уряду. На засіданнях юрид. ради головував держ. секретар або один із його товаришів (заступників). Постійним її членом за посадою був директор департаменту законод. справ, а ін. члени, фахівці з різних галузей права, запрошувалися до її складу держ. секретарем і затверджувалися гетьманом. Рада подавала висновки щодо законопроектів. Департамент законод. справ розробляв ці законопроекти, розглядав нормотв. акти міністерств, робив відгуки на них, готував різні довідки з юрид. питань, укладав збірник законів, вів діловодство канцелярії та юрид. ради. До термінол. комісії департаменту входили знавці укр. мови, які розробляли укр. термінологію у сфері держ. права і редагували док-ти. В ній був лише один пост, член за штат, розкладом, який користувався служб, правами нач. відділу. Ще троє осіб вважалися тимчас. членами комісії.

Самостійно існував окр. відділ кодифікації законів, який складався з 4 членів-кодифікаторів і канцелярії. Очолював відділ держ. секретар, а члени-кодифікатори користувалися правами директорів департаментів. Відділ вносив пропозиції щодо зміни існуючих законів, а після відповідного рішення уряду доручав департаменту законод. справ розробляти той чи ін. законопроект. Департамент заг. справ готував проекти наказів гетьмана про призначення посад, осіб та оприлюднював їх, вів формулярні списки відп. осіб центр, відомств, губ. старост і всіх службовців Держ. канцелярії, канц. діловодство уряду, відав грош. забезпеченням самої канцелярії, її помешканням і госп. потребами. Департамент складався з директора, віце-директора, 2 начальників відділів та ін. службовців.

Законопроекти могли розроблятися як у відповідних м-вах, так і в Держ. канцелярії, але неодмінно вносилися до РМ у 20 прим., тобто для кожного члена уряду. Допускалося, як виняток, внесення деяких законопроектів особисто міністром безпосередньо на розгляд РМ. Законопроекти приймалися простою більшістю голосів, а за рівної кількості останніх вирішальним був голос голови. Міністр фінансів повинен був візувати всі документи, в яких йшлося про надання коштів. Хід обговорення законопроектів фіксувався у спец, журналі, в якому протягом доби ставили свої підписи всі учасники засідання. Держ. канцелярія враховувала побажання, внесені при розгляді акта і зафіксовані в журналі, вносила поправки до тексту і подавала законопроект на підпис голові уряду і тому міністрові, який вносив його до РМ. Законом же нормат. акт ставав лише після затвердження його гетьманом. Оприлюднювати закони мав Ген. суд, але до його реформування це робила Держ. канцелярія через «Державний вістник». Наприкінці існування гетьм. режиму до порядку прийняття законів було внесено деякі зміни. Законопроекти треба було подавати у 25 прим, для розсилання членам уряду. 5.ХІІ 1918 з'явилася ще одна норма: перегляд законопроектів, ухвалених урядом, дозволявся не раніш як через 3 міс. від дня їх затвердження. Особлива увага приділялася законам, що регулювали військ, будівництво. 29.Х 1918 для розгляду таких законопроектів було ств. особливу нараду в складі 5 міністрів: військового, внутр. справ, фінансів, шляхів і прод. справ. Через місяць РМ ухвалила закон «Про розпорядок для розроблення і кодифікації законів у військовому відомстві та про накази по тому ж відомству». Передбачалося видати згодом повне зібрання законів і збірку військових постанов Укр. Д-ви. Проекти нових законів і постанов повинні були попередньо розглядатись у відповідних гол. управліннях та управах, потім пересилатися до канцелярії військ, м-ва, а згодом розглядатися самим військ, міністром і передаватися далі у встановленому порядку. Накази гетьмана про надання рангів, нагороди, призначення, переміщення або усунення посад, осіб оголошувались у наказах військ, або мор. міністра. Літ.: Стахів М. Гетьм. режим в 1918 і його праводерж. якість. Скрентон, 1950; Мироненко О. М. Законод. процедура в Українській Державі. В кн.: Укр. державотворення: невитребуваний потенціал. К., 1997.

О. М. Мироненко.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]