Навигация

 
н-наук
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

НАРОДНА ІНІЦІАТИВА

(франц. initiative, від лат. initium — початок) — форма безпосередньої демократії, змістово пов'язана з прийняттям парламентом відповід. законодавчих актів і внесенням змін до конституції, а також проведенням референдуму. Істор. попередником Н. і. було право петиції, визнане за підданими ще у Біллі про права 1689 (Англія). За часів Вел. франц. революції 18 ст. це право вважалося правом «активних громадян» (тобто наділених виб. правами), за яким вони могли звертатися до держ. інституцій, насамперед до законод. органу, з пропозиціями і клопотаннями щодо поліпшення їх організації та діяльності. Звернення сприймалися як ініціатива (участь) гр-н у держ. владарюванні, зокрема законотворчості. Інститут Н. і. вперше запроваджено в ряді кан-тонів Швейцарії. Він являв собою нар. вето (конституційно встановлене в 30-х рр. 19 ст.). Суть його полягала в тому, що коли певна кількість виборців, визначена в конституції, підтримувала протест (у формі підписання відповід. документа — петиції) проти прийнятого парламентом закону, то останній виносився на референдум. За результатами такого референдуму закон міг бути підтверджений або скасований. Нар. вето відображало погляди тих, хто вважав пряму демократію досконалішою за представницьку. Цю форму стали ще називати «народним законодавством». Сьогодні нар. вето застосовується у небагатьох країнах: в окр. кантонах Швейцарії, деяких штатах США, в Італії, Латвії. В Італії відповід. референдум (зокрема щодо законів про внесення змін до конституції), якщо його вимагає 500 тис. виборців, призначається президентом. Однак такий референдум не допускається щодо законів про податки і бюджет, амністію та помилування, про ратифікацію міжнар. договорів. У Латвії нар. вето слугує своєрід. замінником вето президента, яке не передбачено, і застосовується до законів, що не набули чинності. Нар. вето є по суті різновидом референдної Н. і. У сучас. конст. теорії і практиці виділяються два осн. різновиди Н. і.: референдна (референдарна) Н. і. та законодавча Н. і. Нар. референдна ініціатива — це вимога певної кількості виборців, встановленої конституцією, провести у визначеній формі референдум (нар. голосування). Такий референдум проголошується чи призначається уповноваженим на це органом. У теорії конст. права він визначається як петиційний референдум. Особливістю нар. референдної ініціативи є те, що вона поєднує дві форми прямої демократії — Н. і. та референдум.

Уперше нар. референдну ініціативу було конституйовано в одному з кантонів Швейцарії у 1845. Сьогодні ця форма прийнята в ряді держав, і за відповід. референдумами визнається зобов'язальний характер. На відміну від нар. вето, яке спричиняє референдум за наслідками виключно законод. діяльності парламенту, предметом референдуму за Н. і. є будь-яке питання, що взагалі може виноситися на референдум. Коло таких питань не завжди встановлене конституціями і визначається по-різному. В Білорусі перелік відповід. питань має бути встановлений законом. У Грузії вони визначаються на конст. рівні й у спец, (органічному) законі. В Македонії референдум за Н. і. може проводитися з питань, віднесених до компетенції парламенту. В Словаччині, навпаки, в конституції зафіксовано коло питань, з яких не може проводитися референдум: осн. права та свободи, податки і держ. бюджет. У ФРН предметом референдуму за Н. і., який проводиться на рівні суб'єкта федерації, може бути лише питання тер. розмежування між окр. землями. В різких країнах кількість виборців, яка може ініціювати петиц. референдум, є різною: 150 тис. (Македонія), 200 тис. (Грузія), 250 тис. (Туркменістан), 300 тис. (Киргизстан, Литва), 350 тис. (Словаччина). У Білорусі референдум за Н. і. призначається за пропозицією 450 тис. гр-н, які мають виб. право, включно 50 тис. від кожної з областей і столиці. Зазначені референдуми уповноважені проголошувати чи призначати президент (Білорусь, Грузія, Киргизстан, Словаччина) або парламент (Литва, Македонія). Результати референдумів вважаються дійсними, якщо в них взяла участь більшість гр-н, що мають право голосу. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість тих, хто взяв участь у голосуванні. Ширше застосування має законодавча Н. і. Сенс її у тому, що визначена в конституції кількість виборців може вимагати прийняття конкр. закону або внесення до нього змін. Для позначення нар. законод. ініціативи у конституціях деяких держав вживається саме термін «народна ініціатива» (Австрія, Киргизстан, ФРН). У багатьох випадках за відповідною Н. і. вносяться і зміни до конституції. Форму народної законод. ініціативи вперше запроваджено в ряді швейц. кантонів у 1-й пол. 19 ст., а згодом вона була прийнята в деяких штатах США. Спочатку така Н. і. мала за мету зобов'язати законод. орган розробити і прийняти закон за змістом пропонованого виборцями питання, а в разі відмови зробити це — спонукати його винести це питання на референдум. За таких умов розробка відповід. законопроекту визнавалася функцією законод. органу. З часом було прийнято ін. порядок реалізації нар. законод. ініціативи: самі виборці, які виступали з ініціативою, готували законопроект і пропонували законод. органу. Останній або приймав цей законопроект, або виносив його на референдум. Допускався і такий варіант: законод. орган ухвалював законопроект, а потім виносив його на референдум. Подібний порядок характеризує і сучасну конст. практику ряду суб'єктів федерацій Швейцарії та США.

У 20 ст. нар. законод. ініціативу було прийнято в багатьох (15) європ. країнах. При цьому вона не передбачає проведення референдуму з відповід. законопроекту. За Н. і. допускається розгляд у парламенті як звичайних законопроектів, так і проектів конст. поправок. Однак в Австрії, Албанії, Іспанії, Італії, Латвії та Польщі за Н. і. можуть бути прийняті лише звичайні закони, а в Молдові — закони про внесення змін до конституції. Відповідні процедури передбачають, як правило, подання до парламенту тексту законопроекту. Конституції різних держав визначають різну кількість виборців щодо ініціювання проектів звичайних законів і проектів законів про внесення змін до конституції: від 5 тис. у Словенії до 500 тис. в Іспанії. У Латвії, напр., розгляд проекту звичайного закону в парламенті може бути ініційований десятою частиною виб. корпусу. В Австрії це відбувається за ініціативою 100 тис. гр-н, що мають право голосу, або шостої частини виборців трьох земель (суб'єктів федерації"). У Македонії проект звичайного закону можуть зініціювати 10 тис. виборців, а проект закону про внесення змін до конституції — 150 тис; у Грузії — ЗО тис. і 200 тис; у Киргизстані — 30 тис. і 300 тис; у Литві — 50 тис. і 300 тис. виборців відповідно. Такий підхід засвідчує різну природу звичайних законів і конституцій. У Швейцарії за Н. і. можуть не лише вноситися окремі зміни до конституції, а й здійснюватися її ревізія.

У конституціях встановлюються і дод. вимоги щодо кількості виборців, які можуть ініціювати відповідні законопроекти. В Молдові ініціаторами внесення змін до конституції можуть бути не менше 200 тис. виборців, які повинні репрезентувати не менше половини адм.-тер. одиниць. При цьому в кожній з цих одиниць має бути зібрано визначену кількість голосів на підтримку конст. поправки. Подібні дод. вимоги щодо кількості тих, хто ініціює проекти як звичайних законів, так і законів про внесення змін до конституції, встановлено в Румунії. Іноді конституції містять застереження щодо предмета законопроектів, які можуть ініціюватися виборцями. Зокрема, в Іспанії за Н. і. не пропонуються проекти органіч. законів, а також законів про податки, помилування і ратифікацію міжнар. договорів. Інститут Н. і. відомий у конст. практиці України. В Конституції УНР 1918 передбачалася нар. законод. ініціатива, за якою законопроект міг бути внесений на розгляд Всенар. Зборів на вимогу 100 тис. виборців. Конституція України передбачає можливість проведення референдуму за Н. і. на вимогу не менше 3 млн.

гр-н, які мають право голосу, за умови, що підписи буде зібрано не менше як у двох третинах областей і не менше як по 100 тис. підписів у кожній області (ст. 72). Проголошує такий референдум Президент України. Предмет референдуму за Н. і. в Конституції України не визначено. Див. також Ініціативна група.

Літ.: Есмен А. Основы конст. права. СПб.. 1898; Конституції нових держав Європи та Азії. К., 1996; Конституции гос-в Европ. Союза. М., 1999.

В. М. Шаповал.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]