Навигация
 
примус-прон
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

ПРИНЦИП РІВНОПРАВНОСТІ Й САМОВИЗНАЧЕННЯ НАРОДІВ

- принцип заг. міжнар. права, згідно з яким усі народи мають право вільно без втручання ззовні визначати власний політ, статус і здійснювати свій соціальний, екон. та культур, розвиток. Кожна д-ва відповідно до Статуту ООН зобов'язана поважати це право.

П. р. й с. н. належить до осн. принципів Статуту ООН, кодифікованих у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, 1970. Його зміст розкривається у контексті таких цілей Організації, як створення необхідних умов для встановлення дружніх відносин між д-вами, підтримання міжнар. миру і безпеки, розвитку міжнар., екон. та соціального співробітництва, поваги до дотримання прав людини, її осн. свобод. Так, у п. 2 ст. 1 Статуту визначається одна з цілей ООН — «розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру». А відповідно до ст. 55 «з метою створення умов стабільності й благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на поважанні принципу рівноправності та самовизначення народів» ООН сприяє: а) підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення і умовам екон. та соціального прогресу і розвитку; б) вирішенню міжнар. проблем у галузі екон., соціальній, охорони здоров'я та ін.; міжнар. співробітництву в галузі культури й освіти; в) заг. поважанню і додержанню прав людини та осн. свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії. Виникнення П. р. й с. н. історично пов'язане з американською та французькою революціями кін. 18 ст., в ході яких було проголошене право народу вільно обирати таку форму політ, правління, яка відповідала б його власним інтересам. Це був принцип нар. суверенітету, згідно з яким уряд повинен утворюватися за волею народу, а не монарха, і народ, невдоволений урядом країни, до якої належить, має право визволитися з-під його влади та організуватися за своїм бажанням. Самовизначення стало дем. ідеалом, що набув значення для всюго людства, підтвердженням прав людини проти тирани старого режиму.

Віденський конгрес 1814—15, проведений після наполеонів, війн, проігнорував волю народів щодо справедливого перегляду політ, карти Європи. Тому наст, крок в істор. еволюції принципу самовизначення пов'язаний з нац. рухами в Європі, кульмінац. розвиток яких випадає на 1848, коли концепція індивід, самовизначення у межах протестантського руху (реформації) переросла в принцип національностей як об'єктивне право націй на незалежну державність. Так, Дж. Мадзіні, П. С. Манчіні та ін. італ. політ, мислителі й юристи, формулюючи принцип національностей, виходили з того, що народи однієї й тієї самої раси, мови, релігії та культури повинні об'єднатися під заг. інститутами та заг. законами. Відповідно італ., нім., польс., угорський та ін. народи (як національності, що жили серед них — датчани, чехи, словаки, хорвати, словенці) вимагали самовизначення. Однак європ. ліберальна думка серед. 19 ст. сприяла лише тим вимогам самовизначення, що торкалися Австро-Угорської та Рос. імперій, які уособлювали сили реакції, заперечували право менших національностей на самовизначення, розглядаючи їх як анахронічні пережитки минулого. У той період було утворено лише дві нові європ. д-ви — Німеччину та Італію, в об'єднанні яких певну роль відіграло проведення плебісцитів як методу нар. консультування щодо спірних територій. Ідея самовизначення набула великої ваги під час Першої світ, війни 1914—18, що велася фактично між імперіями. Жовтнева революція 1917 в Росії не лише підтвердила цей принцип стосовно народів Рос. імперії, а й проголосила його всеосяжним. Ін. фактором, що вплинув на політику європ. держав у питанні самовизначення, був вступ CШA у війну і проголошення президентом Т. В. Вільсоном у його «Чотирнадцяти пунктах» (1918) принципу самовизначення як такого, що мав застосовуватися при визначенні кордонів європ. держав у післявоєн. мирних договорах. Однак цей принцип не знайшов місця в Статуті Ліги Націй і стосувався Центр, та Сх. Європи. Водночас концепціїї самовизначення вплинула на прав, режим нац. меншин, передбачений у спеціально укладених договорах. Вона відіграла також певну роль і при встановленні мандатної системи відповідно до ст. 22 Статуту Ліги Націй, на підставі якої окуповані під час Першої світової війни колонії Німеччини та Туреччини стали підмандат. територіями. Це був компроміс між «неанексіоністською» політикою країн Антанти та інтересами насамперед таких її учасниць, як Англія і Франція, які під час війни окупували колонії ворожих країн. Наслідком було те, що вперше території колон, народів, включені до мандатної системи, отримали певний статус у міжнар. праві. Цим започатковано процес встановлення міжнар. контролю за діяльністю колон, адміністрацій, що управляли підмандат. територіями, який набув свого дальшого розвитку в системі опіки міжнародної та у статусі несамоврядних територій, встановлених відповідно до Статуту ООН.

П. р. й с. н., включений до Статуту ООН, викликав чимало суперечливих тлумачень щодо його природи та змісту. Стверджувалося, що він є правом, яке дає початок юрид. вимогам та юрид. зобов'язанням. Інші обстоювали думку, що цей принцип — політичний, який застосовується за конкр. обставин, пов'язаних з географією, стратегією єдності, екон. та істор. реальностями. Дискусії велися і щодо визначення зв'язку П. р. й с. н. з принципом невтручання у внутрішні справи держав. З погляду однієї частини держав — членів ООН, застосування даного принципу не має обмежуватися положеннями п. 7 ст. 2 Статуту, що забороняють ООН втручання в справи, котрі входять по суті до внутр. компетенції будь-якої д-ви. Інші д-ви наполягали на тому, що п. 7 ст. 2 має переважне значення і застосовується до всіх положень Статуту, за єдиним винятком — не застосовується при забезпеченні заходів Ради Безпеки, передбачених у гл. VII. Деякі члени ООН розрізняли нац. меншини, які живуть у межах кордонів держав, та народи несамовряд. територій і дотримувалися тієї позиції, що здійснення самовизначення останніми є питанням міжнар. значення, що виходить за межі внутр. компетенції держав. Органи ООН прагнули тлумачити самовизначення як «право», і всі спірні питання щодо цього принципу були предметом обговорення, навіть всупереч вимогам ряду держав розглядати їх такими, що становлять внутр. компетенцію держав. 1950 ГА ООН визнала, що право народів та націй на самовизначення належить до осн. прав людини. 1954 вона розглянула питання про включення до права народів та націй на самовизначення такого елемента, як постійний суверенітет над природними ресурсами, і створила відповідну комісію, а 1962 на основі доповіді цієї комісії прийняла резолюцію, в якій встановлювалося невід'ємне право усіх держав вільно розпоряджатися своїми природ, багатствами та ресурсами. 1966 П. р. й с. н. включено як колект. право народу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 і Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966, де наголошується, що всі народи мають право на самовизначення, а отже, вільно встановлюють свій політ, статус і забезпечують екон., соціальний і культур, розвиток. Для досягнення своїх цілей кожний народ може вільно розпоряджатися своїми природ, багатствами та ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнар. екон. співробітництва, заснованого на принципі взаєм, вигоди, та з міжнар. права. Жоден народ ні в якому разі не може бути позбавлений засобів до існування, що належать йому. Всі д-ви, які беруть участь у згаданих Пактах, у т. ч. ті, що відповідають за управління несамовряд. та підопіч. територіями, повинні згідно з положеннями Статуту ООН заохочувати здійснення права на самовизначення та поважати це право. Отже, народи, подібно до держав та міжнар. організацій, визнаються у Пактах суб'єктами міжнар. права. Ключова роль П. р. й с. н. полягає в об'єднанні зусиль міжнар. співтовариства щодо ліквідації колоніалізму. З юрид. точки зору процес деколонізації досяг своєї кульмінації в одностайно прийнятій ГА ООН Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960, в якій проголошуються необхідність негайно, без будь-яких умов покласти край колоніалізму в усіх його формах та виявах, право всіх народів на самовизначення і негайне вжиття заходів для передачі всієї влади народам всіх територій, які ще не є незалежними, без будь-яких умов чи застережень. Недостатня підготовленість не повинна бути приводом для зволікання зі здійсненням права на самовизначення. Наст, року ГА ООН заснувала Спец, комітет для здійснення положень Декларації та розробки пропозицій і рекомендацій щодо прискорення її імплементації. Вона запропонувала К-ту розробити спец, заходи для негайного застосування Декларації та уповноважила його звернути увагу Ради Безпеки ООН на процеси в колон, сфері, котрі можуть загрожувати міжнар. миру і безпеці. Ці заходи забезпечили імплементацію положень Декларації, де колоніалізм було визнано таким, що не відповідає ідеалу ООН, який полягає у заг. мирі, і відмова народам у праві на свободу є серйозною загрозою такому мирові. Міжнар. суд ООН у своєму консульт. висновку по Намібії вирішив, що дана Декларація є частиною міжнар. звичаєвого права, «загальною практикою, визнаною як право» в силу її застосування д-вами та самою ООН. Зміст Декларації, практика ГА ООН та Спец, к-ту з імплементації показують, що П. р. й с. н. використовувався до ситуацій, які стосувалися колон, правління на несуміжних з метрополією територіях, населених мешканцями відмінної культури. Незалежність розглядалася як єдиний статус, що дорівнює самовизначенню, хоча й спостерігалося розуміння необхідності виявляти гнучкість у справі незалежності щодо невеликих територій і народів. Крім того, П.

р. й с. н. тлумачився у значенні, що населення території, яке управлялося як адм. частина колон, д-вою, повинно визначати свій політ, статус на основі заг. виб. права та більшістю голосів. Проте, коли вибір уже зроблено, будь-яка спроба часткою або повністю порушити єдність і тер. цілісність країни має розглядатися як несумісна з цілями та принципами Статуту ООН. Практика застосування П. р. й с. н. до народів, які перебували під колон, управлінням, не означає, що даний принцип не може застосовуватися і до ін. ситуацій. Статут ООН у ст. 1 та 55 посилається на цей принцип як такий, шо застосовується до всіх народів, а не лише до народів несамовряд. та підопіч. територій відповідно до положень глав XI та XII. Дальший розвиток П. р. й с. н. пов'язаний із згаданою Декларацією 1970, що кодифікувала принципи міжнар. права, які стосуються друж. відносин та співробітництва між д-вами відповідно до Статуту ООН. У ній розширюється сфера самовизначення і встановлюється, що даний принцип застосовується як до народів несамовряд. і підопіч. територій, так і до народів у межах незалежних держав. Так, кожна д-ва зобов'язана сприяти здійсненню П. р. й с. н., виявляти належну повагу до вільно вираженої юлі заінтересованих народів. У Декларації 1960 вказуються різні шляхи імплементації П. р. й с. н., що виходять за межі питань колоніалізму та є способами здійснення кожним народом права на самовизначення: створення суверен, і незалеж. д-ви, вільне приєднання до незалеж. д-ви або об'єднання з нею, встановлення будь-якого ін. політичного статусу, вільно визначеного народом. Саме в рамках зазначених способів, виходячи з П. р. й с. н., прийнято Декларацію про державний суверенітет України 1990 та Акт проголошення незалежності України 1991. Водночас Декларація 1970 застерігає від будь-яких дій, що вели б до розчленування або часткового порушення тер. цілісності або політ, єдності суверенних і незалеж. держав, які діють з дотриманням П. р. й с. н. і мають уряди, що представляють весь народ даної території, без різниш раси, віросповідання або колюру шкіри. Вказане положення повинно тлумачитися як таке, що містить застереження на користь існуючих або нещодавно утворених суверен, держав. У звичайному розумінні воно є нормою поведінки для всіх держав і певною гарантією, що будь-які питання, пов'язані із застосуванням Й. р. й с. н., будуть розглядатися ГА ООН як органом, компетентним застосовувати П. р. й с. н. та вирішувати, коли дане населення є народом, уповноваженим на це. Рішення ГА повинно узгоджуватися з таким осн. принципом міжнар. права і Статуту ООН, як принцип тер. цілісності й нац. єдності країн.

Саме цим підходом характеризується у даному питанні практика ГА ООН.

Літ.: Goodrich L. М., Hambro Е., Simons A. P. Charier of the United Nations. Commentary and Documents. N.Y.—London, 1969; Sureda A. R. The Evolution of the Right of Self-determination. A Study of United Nations Practice. Leiden, 1973; Arechaga E. J. General Course in Public International Law. В кн.: Recueil des Cours. Collected Cources of the Hague Academy of International Law. 1978, t. 159. The Hague, 1979; Тимофеев E. В. Новые аспекты принципа права наций на самоопределение. «Моск. журнал междунар. права». 1993, № 4; Права и свободы народов в совр. источниках междунар. права. Казань, 1995; Черниченко С. В. Принцип самоопределения народов (совр. интерпретация). «Моск. журнал междунар. права», 1996. № 4.

В. Н. Денисов.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]