Навигация
 
проп-п'ят
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

ПУФЕНДОРФ

(Pufendorf) Самуель фон (справж. прізв. — Фрайхерр; 8.1 1632, с. Дорф-хемніц, графство Мейссен — 2.Х 1694, Берлін)

— нім. просвітитель, фундатор нім. природно-правової школи, барон. Освіту здобув у Лейпцизькому ун-ті (1650—56). З 1656 — гувернер у сім'ї швед, посла в Данії. 1658 отримав ступінь магістра. У 1661—70 — професор, керівник першої у Німеччині каф. природного і міжнар. права (права народів) у Гейдельберзькому ун-ті. З 1668 — професор природ, права у Лундському ун-ті (Швеція). З 1677 — радник швед, короля і офіц. швед, історіограф у Стокгольмі. 1688 повернувся до Берліна, став придвор. історіографом і таєм. радником бранденбурзьких курфюрстів.

Найвідоміші праці П.: «Основи універсальної юриспруденції» (кн. 1—2, 1660), «Про державний лад Німецької імперії» (1667), «Про право природне і право народів» (кн. 1—8, 1672),

Пуфендорф Самуель

«Про обов'язки людини і громадянина згідно з природним правом» (1673), «Вибрані наукові статті» (1675), «Дискусія про брехню» (1678), «Вступ до історії великих народів та європейських держав» (1682— 85), «Історія Георгія Кастріоти» (1684), «Скандинавська полеміка» (1686), «Буття християнської релігії» (1687). Деякі праці П. опубліковані вже після його смерті, зокрема «Священне міжнародне право» (1695). Першим рос. мовою окр. праці П. переклав Г. Бужинський — церк. діяч з гурту укр. учених під кер. Ф. Прокоповича [переклади вийшли під назвами «Введение в историю европейскую...» (1718) і «О должности человека и гражданина по закону естественному...» (1724)].

У працях П. з історії Швеції є відомості про Нац.-визв. війну укр. народу серед. 17 ст.; ними користувалися при написанні своїх козац. літописів С. Величко та Г. Грабянка. Система поглядів П. на д-ву і право має своїм фундаментом раціоналістич. метод Р. Декарта і «моральні речі» (сім'я, громадянство, д-ва, право та ін.), витоком яких є воля Бога, а згодом — людини. При дослідженні «моральних речей», що в уявленні П. не існують самі по собі як природні речі, а сприймаються людиною тільки у вигляді образів останніх, застосовується ориг. метод «математичних аксіом», тобто переконливих доказів стосовно сутності сусп-ва, д-ви і права.

У вченні про виникнення д-ви П. був прихильником договірної теорії. З погляду П., у первіс. стані індивід користувався свободою і незалежністю, без будь-якого утиску задовольняв власні потреби, але не був позбавлений егоїзму. Зі зростанням чисельності населення у співжитті «ставало дедалі тісніше», з'явилася реальна загроза задоволенню природ, потреб людини, її безпеч. існуванню, частішали «вияви зла», але не слабшав потяг індивідів до продовження життя у гурті з собі подібними. З ініціативи Бога люди попередньо домовляються між собою і, отримавши від нього дозвіл, спочатку укладають пакт про об'єднання у д-ву, а потім ухвалюють ще й декрет про форму правління. Стрижень декрету — встановлення взаєм, обов'язків, яким П. надавав надзвичайно великого значення: для володаря - дбати про благо народу, для підданих — беззаперечно підпорядковуватися єдиній верх, владі, яка має необмежені повноваження, є безвідповідальною і перебуває над законами. Але частина природ, прав (право власності, свобода віросповідання, сфера приват, життя індивіда тощо) залишається недоторканною. Виконуючи своє гол. призначення (підтримання порядку, спокою у д-ві, зовн. безпеки її мешканців, обмеження дій церкви тощо), д-ва, найкращою формою якої є абс. монархія, ухвалює справедливі закони і ретельно слідкує за їх виконанням. Про взаємовідносини д-ви і церкви П. створив теорію колегіалізму: верх, влада дійсно виходить від Бога, але не безпосередньо, а опосередковано (за згодою людей); церква не втручається у практ. діяльність д-ви і вирішує питання щодо світогляд, переконань і совісті людини; атеїзм неприпустимий і підлягає переслідуванню з боку влади; д-ва контролює церкву на предмет відповідності її дій держ. інтересам і сприяє запровадженню «природної релігії», тобто віри в Бога - творця і правителя світу. Розглядаючи верх, владу монарха як священну і недоторканну, П. виключає право індивіда на повстання проти володаря, виправдовує рабство і кріпосництво, вважаючи, що останні засновуються на добровільній згоді й досить вигідні для лінивців та безробітних. У деяких працях П. все ж допускав можливість опору князеві, але з боку всього народу, якщо володар «явно штовхає країну до всезагальної загибелі». Натякав мислитель і на можливість створення при монархові зібрання станових представників для спільного вирішення особливо важливих держ. справ. Як людина свого часу П. обстоює абсолютизм лише стосовно влади князів і допускає обмеження імп. влади з боку курфюрстів, як це приписувалося Золотою буллою 1356.

Концепцію праворозуміння П. подає як «теорію обов'язків». З його погляду, обов'язки людини беруть початок з трьох витоків: 1) із світла розуму випливають найзагальніші обов'язки, «дотримання яких робить взагалі можливим існування людської спільноти»; 2) з постанов законод. влади — «обов'язки, що їх повинна виконувати людина як член певного народу і держави»; 3) з одкровення божественної сутності — обов'язки людини як християнина. З цих джерел відповідно походять три науки: природне право, яке є загальним для всіх народів; позит. право окр. держав, «багатобарвність якого дорівнює кількості держав»; божественний моральний закон. Гол. стрижень природ, права - «робити те, що розум, здоровий глузд визнає необхідним для людської спільноти». Осн. принцип позитив, права — «спиратись на те, що визначено законодавцем». Наріжне правило божественного закону — «дотримання повелінь Бога у Святому Письмі», насамперед заборон, що містяться у Десяти Заповідях, які є «об'єднуючою ланкою між Богом і людиною». Право взагалі у П. зумовлюється потребою у блаженстві, прагненні до самозбереження і грунтується на конфлікті між людиною і д-вою. Межа між абс. владою д-ви і правом особи у мислителя досить відносна. Природне і позитивне право для П. — субстанції, які «мають мало спільного». Природне право у П. є втіленням справедливості, передумовою «позитивної юриспруденції». Позит. закон повинен цілком відповідати змісту і вимогам природ, права. Об'єктивно, за вченням П., не входять у протиріччя між собою божественний закон і природне право, оскільки перший засновується на неосяжному для нашого розуму одкровенні, а тому він зовсім не переплітається з природ, правом, дія якого визначається ін. сферою, тобто тим, що люд. розум осягає. Божественне моральне право відрізняється від природного й тим, що теологія виховує словом Божим людину-християнина, її дух, який керується вірою, що на тому світі «хорошим буде добре, а поганим — погано». Природне ж право обмежується виключно реальним існуванням людини, регулює тільки її зовн. дії, виключає зі своєї сфери догми. Саме воно є і мірилом, і критерієм для люд. правосуддя, «компетенція якого не виходить за межі земного життя». Позитивний же закон повинен підпорядковуватися, відповідати не тільки природному, а й божественному моральному праву.

До різновидів похідного від природного і божественного позит. права П. причисляє норми права народів (міжнар. права), крим. і цив. право, в т. ч. право власності, яке абсолютна більшість його попередників і наступників вважала одним зі стрижневих постулатів природ, права. Класифікація договорів, здійснена П. із застосуванням лог.-матем. аксіом, виявилась основою особливої частини нім. зобов'язального права, а «теорія винуватості», яка доводила, що покарання є насамперед засобом перевиховання злочинця і відповідальність може настати лише за умов здатності людини розуміти свої дії, значно збагачувала крим.-прав, галузі юрид. науки і практики. Водночас П. стверджував, що право покарання належить тільки верх, владі і керується вона при цьому «виключно ідеєю загального блага». Жінка для нього - «істота мізерна». їй заборонено навіть подорожувати або ночувати поза домом без згоди чоловіка. Під псевдонімом Северин де Монзамбано П. видав 1667 свій знаменитий сатир, твір «Про державний лад Німецької імперії» на «політичну потвору» — Священну Римську імперію, що його згодом було перекладено багатьма, мовами світу. Держ. порядок у цій імперії він називав монстром і вимагав негайно утворити Союзну раду як єдиний федер. орган, що відображав би інтереси курфюрстів, втілював сильну центральну владу і провадив імп. суд. Праці П. започаткували порівняльний метод, метод поєднання індукції та дедукції у правознавстві, природно-правову школу Німеччини, «колиску ідей кодифікації», відкрили шлях світській теорії у нім. юридичній науці. Погляди П. справили вплив на укр. правознавців С. Ю. Десницького, П. В. Завадовського, Я. П. Козельського та ін. Етику, політику і природне право в Україні й Росії загалом викладали виключно за П. аж до 70-х pp. 18 ст., після чого його став витісняти І. Кант. Однак укр. правознавці неодноразово зверталися до ідей П. упродовж 19—20 ст. (В. Орелецький та ін.).

Літ.: Мироненко О. М. Права і свободи людини у політ, і прав, вченнях мислителів Німеччини. K., 1995; Антология мировой прав, мысли, т. 2. М., 1999; История полит, и прав, учений. М., 2000.

О. М. Мироненко.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]