Навигация
 
рибал-розум
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

РОЗПУСК ПАРЛАМЕНТУ

- дострокове легальне припинення повноважень парламенту, як правило, актом глави держави. При цьому припиняються повноваження усіх членів парламенту.

Інститут Р. п. органічно пов'язаний з розвитком парламентаризму. Ще за часів феодалізму в ході б-би між монархом (королів, владою) і станово-представн. установою поступово склався принцип безперервності політ, представництва, здійснюваного цією установою. Якщо раніше монарх на основі т. з. прерогативи міг по суті довільно розігнати членів цієї установи, то вже на етапі становлення реального парламентаризму в окр. європ. країнах за монархом стали визнавати право Р. п. лише у визначених випадках і за певних умов. До таких умов передусім відносили наст, скликання представн. органу. Однією з характеристик монархії конституційної було те, що при ній ішлося не про розгін, а саме про Р. п. на основі положень писаного основного закону. Проте певний час відповідне право монарха фактично розглядалось виключно як засіб політ, тиску на представн. орган. У процесі розвитку парламентарно-монархічної форми держ. правління право Р. п., формально залишаючись за главою д-ви, значною мірою набуло характеру повноваження уряду, за чиєю порадою звичайно діяв монарх. При цьому метою розпуску стали називати досягнення збалансованих відносин між законод. і викон. владою. Заг. особливістю конст. регламентації Р. п. у 19 ст. було те, що глава д-ви (монарх) міг реалізувати відповідне право практично у будь-який момент. Його рішення не було зумовлене настанням якихось визначених юрид. фактів і тією чи ін. мірою зберігало форм, ознаки королів, прерогативи, хоча звичайно існувало виключно за змістом конст. тексту. У зв'язку зі згаданою невизначеністю тогочасна практика щодо Р. п. була багатоманітною за причинами. Самі ж причини розпуску були суто політичними. Характерно, що право Р. п. іноді обґрунтовували принципом нар. суверенітету і тим самим розпуск по суті поєднували за метою з результатами голосування на парлам. виборах.

Інститут Р. п. широко визнаний у сучас. конституціях. За умов двопалат. парламенту звичайною є можливість розпуску лише нижньої палати. Водночас у Білорусі, Іспанії, Італії та Киргизстані можуть бути достроково припинені повноваження як кожної з палат, так і всього парламенту. В Казахстані та Румунії президент уповноважений розпускати весь парламент, а в Бельгії та Польщі розпуск ниж. палати зумовлює припинення повноважень і верхньої.

Як і раніше, правом розпускати парламент звичайно наділений глава д-ви. Лише в Швеції, де повноваження глави д-ви є вузькими порівняно з ін. парламентарними монархіями, право на Р. п. визнане за урядом, який також призначає відповідні вибори. В Латвії президент уповноважений винести пропозицію про Р. п. на референдум. Водночас ініціатива щодо розпуску врівноважується тим, що в разі її відхилення за результатами референдуму президент вважається усуненим з поста. В Ліхтенштейні передбачено Р. п. за результатами референдуму, проведеного за народною ініціативою. Такий порядок ще у 19 ст. було запроваджено в деяких кантонах Швейцарії, де він має назву «відкликання депутатів».

В Австрії, Угорщині, Хорватії та деяких ін. країнах, окрім дострокового припинення повноважень парламенту (ниж. палати) за актом президента, допускається і його саморозпуск. Проте інститут саморозпуску об'єктивно відмінний за характером від Р. п. Умови та причини Р. п. і навіть сама його можливість залежать від прийнятої форми держ. правління. У країнах з парламентар, формами правління глава д-ви звичайно реалізує право Р. п. лише за пропозицією (порадою) прем'єр-міністра, який і контрасигнує відповід. акт. В Ірландії і Мальті президент розпускає парламент (ниж. палату) за порадою прем'єр-міністра, однак за конституційно визначених обставин може не рахуватися з цією порадою. У країнах зі змішаною респ. формою правління, окрім Франції, президент уповноважений видавати акт про ррзпуск без контрасигнування.

Реалізація главою д-ви права Р. п. нерідко передбачає попереднє вчинення ним певних дій, які звичайно визначені як консультації.

Останні мають характер політ, узгоджень (порад) і юридично не зобов'язують сторони. Коло осіб, з якими глава д-ви уповноважений проводити консультації, різне. У Франції та Вірменії це глава уряду і голови палат (голова парламенту), в Угорщині — глава уряду, голова парламенту і керівники де пут. груп, у Румунії — голови палат і лідери парлам. груп, в Італії і Хорватії — голова відповід. палати або голова парламенту та ін. За заг. правилом, може бути розпущена палата (парламент у цілому), перед якою (яким) уряд несе колективну політ, відповідальність. Назване правило не застосовується у більшості т. з. пострадянських країн зі змішаною респ. формою правління, де за змістом конституцій зв'язок між припиненням повноважень парламенту і політ, відповідальністю уряду відсутній або має умовний характер. У більшості країн з парламентарно-монархічною формою правління причини Р. п. не визначено. Тому глава д-ви може вчинити відповідні дії практично в будь-який момент. Це можливо і в таких парлам. республіках, як Австрія, Ірландія, Ісландія, Мальта і Фінляндія. У деяких парламентар, монархіях причини Р. п. визначено більш-менш конкретно. В Бельгії та Іспанії можливість розпуску пов'язується з невдалим завершенням процедури формування уряду. В Японії імператор має право розпустити нижню палату, якщо вона висловить недовіру уряду або відмовить йому в довірі.

В парлам. республіках і країнах зі змішаною респ. формою правління президент припиняє повноваження парламенту переважно з двох причин. Насамперед, це можливо в разі недосягнення результату за змістом парлам. процедури формування уряду. Звичайною практикою для розпуску є відмова у довірі новоутв. уряду. Логіка полягає у тому, що нездатність парламенту утворити уряд і надати йому легітимного характеру може призвести до дестабілізації конст. механізму здійснення держ. влади.

Президент також уповноважений розпустити парламент внаслідок недовіри (вотум недовіри) або відмови надати довіру (вотум довіри) вже чинному уряду. Припинення повноважень парламенту здійснюється альтернативно відставці уряду, можливість якої також визнається. Однак зазначена альтернатива передбачена не завжди, а наслідком вираження урядові недовіри у парламенті або відмови надати довіру за результатами діяльності уряду може бути лише його відставка. За відповід. логікою, уряд є політично відповідальним перед парламентом, і його відставка як наслідок такої відповідальності має бути незворотною.

У деяких випадках припинення повноважень парламенту пов'язується з необхідністю при вирішенні важливого питання спертися на волевиявлення виб. корпусу або з наслідками такого волевиявлення. У Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах та деяких ін. країнах розпуск по суті є складовою процедури внесення змін до конституції. Повноваження парламенту, який прийняв рішення про необхідність таких змін, припиняються, і перегляд осн. закону здійснюється його наст, складом. Такий порядок, прийнятий ще в 19 ст. у ряді країн, засвідчує високий ступінь жорсткості відповід. конституцій. У Греції парламент розпускається з метою «оновлення народного мандата» задля прийняття рішення з питання «виняткової важливості». В Естонії причиною розпуску є відхилення за результатами референдуму законопроекту, внесеного самим парламентом. Тим самим акцентується на верховенстві безпосередньої демократії щодо демократії представницької. Іноді розпуск зумовлений нездатністю парламенту прийняти конкр. рішення або взагалі діяти в межах своєї компетенції. В Естонії повноваження парламенту припиняються у разі, якщо після спливу двох місяців від початку бюдж. року держ. бюджет не буде прийнятий, у Хорватії — якщо парламент не прийняв бюджет протягом місяця після його подання. Р. п. за таких умов є способом розв'язання конфлікту між представн. органом і викон. владою, яка ініціює розгляд бюджету в парламенті. В Греції парламент розпускається у разі нездатності обрати президента. В ін. випадках умови недієздатності парламенту, що можуть слугувати причиною його розпуску, визначені більш загально. В Молдові — це «блокування прийняття законів» протягом трьох місяців, у Словаччині та Чехії — неспроможність приймати рішення протягом трьох місяців однієї сесії, що не була перервана, тощо.

Про недієздатність парламенту йдеться у ч. 2 ст. 90 Конституції України, за змістом якої глава д-ви може достроково припинити повноваження ВР України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. В окр. пострад. країнах передбачена можливість припинення повноважень парламенту в разі вчинення ним негат. дій, які відповідно характеризуються з огляду на певні прав, і політ, критерії. Тим самим розпуск набуває значення своєрід. санкції за вчинення таких дій. При цьому визначені в осн. законах критерії їх оцінки є надміру загальними, що надає праву президента на розпуск по суті дискреційного характеру. В Білорусі парламент може бути розпущений за умов «систематичного або грубого порушення» палатами конст. положень. У Казахстані й Киргизстані — в разі виникнення політ, кризи внаслідок «нездоланних розбіжностей» між палатами або між парламентом та ін. «гілками» держ. влади. Крім того, в Киргизстані повноваження парламенту припиняються за результатами референдуму, ініційованого президентом. Звичайним є існування певних застережень щодо Р. п. У країнах з розвиненою демократією вони випливають з логіки держ.-політ, життя, дем. традицій функціонування конст. інститутів. За заг. правилом (традицією), повноваження парламенту не можуть бути припинені під час дії режимів воєнного або надзв. стану, після поч. імпічменту або под. процедур щодо президента, під час розгляду парламентом питання про недовіру або довіру уряду та в деяких ін. випадках. Радше винятком є положення осн. законів, за якими парламент не може бути розпущений протягом певного строку після поперед, розпуску, нових виборів або початку його роботи (Греція, Іспанія, Португалія) чи наприкінці строку повноважень президента (Франція). Водночас такі положення є характерними для регламентації Р. п. в постсоц. і пострад. країнах. Наявність відповід. застережень зумовлена намаганнями забезпечити збалансоване і стабільне функціонування конст. механізму здійснення держ. влади з урахуванням реальності права президента на Р. п. Літ.: Конституції нових держав Європи та Азії. К, 1996; Конституции гос-в Европ. Союза. М., 1999.

В. М. Шаповал.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]