ФІКХ

(араб — розуміння, знання) — система мусульманського права. Сформувалася в Араб, халіфаті протягом 2-ї пол. 8—10 ст. у процесі іджтіхаду (тлумачення Корану і Суни муджтахідами — знавцями іслам, догматики). До серед. 8 ст. в Араб, халіфаті діяли норми звичаєвого права, які склалися ще в доіслам. Аравії (період джахілія — незнання), а також місц. норми права, які діями на завойованих арабами територіях. У цей період правова система Халіфату реципувала багато норм рим. (візантійського) права, деякі норми талмудичного і канонічного (східнохристиянського) права, норми місцевого звичаєвого права, які пізніше були ісламізовані. З 2-ї пол. 8 ст. включення до складу Халіфату нових країн і народів вимагало створення уніфікованої правової системи, яка б відповідала принципам ісламу. Становлення Ф. відбувалося паралельно з формуванням Суни — сукупності хадісів — прецедентів, створених пророком та його першими наступниками — «праведними» халіфами Абу-Бекром, Омаром, Османом, Алі.

В цей період фікх-юриспруденція ще не виділяється із заг. теор. богослов'я (ільм аль-калам), знавці-факіхи займаються простою систематизацією вже наявних норм-прецедентів, які містяться у Корані та Суні, складанням збірників тематично дібраних хадісів-прецедентів. Проте у 2-й пол. 8 — 9 ст. посилення раціоналіст, засад Ф. приводить до його виділення із заг. богослов'я та становлення як власне юриспруденції, хоча в доктринальній частині він зберігає нерозривні зв'язки з Кораном і Суною. Вважалося, що Коран і Су-на як надані Богом інститути в принципі не можуть мати прогалин у регулюванні життя правовірних. Тому завдання знавців-муджтахідів полягало в тому, щоб рац. тлумаченням виокремити з Корану і Суни норми права, які імпліцитно (приховано, неявно) містяться в них. У Ф. були докладно розроблені прийоми «виокремлення» факіхами юридичних норм зі священних текстів шляхом судження за аналогією (кіяс) чи їх схвалення громадою (іджма). На основі кіясу виник особливий розділ Ф. — усуль аль-фікх, присвячений ученню про джерела права, методам їх тлумачення і застосування при вирішенні конкр. прав, ситуацій. У 10 ст. аль-фікх остаточно склався як самост. дисципліна серед ін. реліг. наук. У системі Ф. виділяється його позит. частина — фуру аль-фікх (позит. ісламське право). На відміну від основ Ф. (усуль аль-фікх), які були чітко сформульовані засновником шафіїтського мазхаба (школи) Мухаммедом ібн Ідрисом аш-Шафії (помер 820), галузі позит. права не були чітко систематизованими. Тут у фуру аль-фікх виділено кілька великих розділів, які об'єднали схожі прав, сюжети: 1) питання віри, реліг. ритуалу (молитва, піст, паломництво, очищення тощо); 2) питання оподаткування; 3) питання договір, зобов'язань: трудові угоди, торг, договори, найм, оренда тощо; 4) шлюбно-сімейні відносини, заповіти, спадщина, родинні зобов'язання тощо; 5) питання злочину та покарання; 6) держ. право; 7) міждерж. відносини і право війни; 8) судочинство і діловодство; 9) оцінка люд. учинків і помислів відповідно до встановлених шаріатом 5 категорій: обов'язкові, бажані, нейтральні, небажані, заборонні. У процесі становлення Ф. виникали різні прав, школи (мазхаби): шафіїтська, малікітська, ханафітська, ханбалітська, джафарітська тощо, які по-різному тлумачать джерела мусульм. права, його галузі, інститути та норми.

Л. М. Маймескулов.