Навигация
 
м-маса
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО В УКРАЇНІ

- право міського самоврядування на укр. землях, засноване на заг. принципах магдебурзького права (далі М. п.). Поширилося в Україні у 14—15 ст. через Польщу та Угорщину. Відповідно до цього права всі міста України поділялися на 3 категорії. До першої належали міста, що отримали М. п. від лит. князів, польс. та угор. королів. Переважно це були міста Правобереж. України. Раніше М. п. було надано містам Закарп. України, яка на той час входила до складу Угорщини. З 1329 М. п. користувалися Хуст, Вишкове, Тячів. Згодом М. п. отримали Сянок (1339), Львів (1356), Кам'янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Кременець (1438), Житомир (1444), Мукачеве (1445). Київ (1494-97). До другої категорії входили міста, які отримали М. п. від їх власників. Так, князі Вишневецькі у 16 ст. дарували М. п. містам Лохвиці, Лубнам. Пирятину, Прилукам.

До третьої категорії належали міста, яким М. п. було надано грамотами гетьманів після приєднання України до Моск. д-ви. 1752 М. п. було дароване гетьманом К. Розумовським Полтаві, 1758 — Новгороду-Сіверському. До кін. 18 ст. М. п. одержали майже всі міста Лівобереж. України. Грамоти гетьманів переважно підтверджували права міст України на самоврядування, які вони отримали, перебуваючи ще під лит. та польс. пануванням.

За рівнем самоврядування міста України поділялися на магістратські (привілейовані) та ратушні. Магістрат, самоврядування відрізнялося від ратушного більшою самостійністю. Ратушу як орган міського самоврядування у кін. 18 ст. мали майже всі міста Лівобереж. України. У магістрат, містах уся повнота влади належала магістратові. Він складався з магістрат, урядників — старших та молодших. До старших належали: війт, бурмістри, райці, лавники та магістрат, писар; до молодших — комісар або межувальник, городничий та возний. Очолював міську владу війт, який попервах призначався, а згодом затверджувався королем. За доби Гетьманщини війт затверджувався спочатку гетьманом, а потім ген. військ, канцелярією. У руках війта зосереджувалися всі важелі управління містом. Він разом з нас. міста обирав раду, до якої входило від 6 до 24 радців. Радці вибирали зі свого середовища на 1 рік бурмістрів (від 2 до 12). Разом з війтом бурмістри розглядали як судові, так і адм. справи. В містах існував і спец. суд. орган — лава, до складу якої входили війт (голова) і 7 лавників або присяжних. Лавників також щороку обирали із середовища замож. міського населення. Лава розглядала як цивільні, так і крим. справи. В деяких містах цив. справи міщан розглядала рада; при цьому лаві були підсудні виключно крим. справи. Вироки у крим. справах обов'язково затверджувалися гетьманом. Про межі влади міського суду свідчить грамота на самоврядування м. Переяславу (тепер Переяслав-Хмельницький Київ. обл.). видана 1620. У ній зазначалося, що війт з лавниками та бурмістр з радниками могли судити не тільки мешканців міста, а й приїжджих купців. Суд повинен був збиратися у будівлі магістрату щодня, крім неділі та святкових днів. Суд міг розглядати цив. та крим. справи за наявності не менш як 5 його членів. У засіданнях міських судів брали участь представники гетьм. адміністрації, що підривало суть М п. Судочинство при польс. пануванні велось польською або лат. мовами, після Нац.-визв. війни укр. народу 1648—54 — українською, а після реформ рос. імператриці Катерини II — рос. мовою. Суд. процес у містах з М. п. був усним, гласним та змагальним. Міста з правом на самоврядування повинні були вершити правосуддя виключно на засадах М. п. У заг. бюрокр. апараті міста певні функції мали і мол. урядники. Так, комісар виконував рішення міського суду щодо переділу землі, встановлював межові знаки. Возний виконував доручення суду, розносив судові повістки, приводив правопорушників до суду. Городничий стежив за громад, порядком у місті. Жителі міст, які мали М. п., були юридично вільними. Вони виконували як загальнодерж. повинності, так і ті, що визначала міська влада. М. п. звільняло місто не тільки від судової, а й від адм. влади власника, на землі якого це місто знаходилося. Міщани звільнялися від усіх повинностей на користь власника. Із загальнодерж. повинностей головною була військова. Місто виставляло певну кількість ратників, сплачувало податки на військ, потреби — «серебщину» та «ординщину». Частина прибутків міста йшла на купівлю пороху, свинцю, набоїв. На містах лежав також обов'язок утримання розквартированого на їх території війська. Магістрат забезпечував військо продуктами, квартирами, транспортом. На жителів покладались утримання міської адміністрації, сплата податків духівництву та на ремонтні роботи в місті. Жителі міст, які мали М. п., одержували ряд привілеїв. Так, вони мали право будувати ратушу з годинником і тримати трубача при ній. У нижніх приміщеннях ратуші дозволялося розміщувати крамницю, хлібні засіки, «діжку мірну» (для сипучих продуктів) і «мірницю мідну» (для рідких), доходи з яких використовувалися для загальноміських потреб. У містах, до яких приїжджало багато купців, дозволялося будувати гостиний двір. Міста мали право на «посполиту лазню», «посполиту кухню» (шинок), млин. Усі доходи надходили до міської казни, скарбниці (скрині), ключ від якої знаходився у одного з бурмістрів. Із цієї скрині йшла оплата за М. п.. вносилися податки та покривалися ін. витрати. Одним з важливих привілеїв, які надавало М. п., було право «складу»: купці, котрі привозили товари до міста, повинні були продавати їх тільки в цьому місті й лише оптом. Роздрібна купівля-продаж була монополією місц. купців. Приїжджі купці могли торгувати вроздріб тільки у дні ярмарків. Ярмарки і торги, які влаштовувались у містах, сприяли їх екон. розвитку, збагаченню міських жителів. Кількість ярмарків, які мало право проводити місто, зазначалась у грамотах на самоврядування. Так, Чернігів мав право проводити 3 ярмарки щороку. Осн. джерелами М. п., якими користувались у містах України, були зб. міського права польс. юристів Б. Троїцького (починаючи з 1566) та П. Щербича (1581), зб. хелмінського права П. Кушевича (1623), а також т. з. підручні правні книги, складені юристами Гетьманщини на основі згаданих вище праць («Короткий покажчик магдебурзького права по книзі "Порядку"», «Коротенькі витяги з книги "Порядку"» та ін.). Для потреб кодифікації укр. права, зокрема при підготовці відомого зводу «Права, за якими судиться малоросійський народ», було перекладено з лат. та польс. мов праці М. Яскера, Б. Троїцького, П. Кушевича, П. Щербича, проте ці переклади не тиражувалися і поза межами кодифікац. комісії не застосовувалися. 1831 у Рос. імперії вийшов імп. указ, який скасував дію М. п. в містах. Ще кілька років після цього М. п. протрималося у Києві, але окр. указом 1834 воно було скасоване і тут. У містах Зх. України, які після першого поділу Польщі (1772) відійшли до Австрії. М. п. було ліквідоване до кін. 18 ст., зокрема у Львові 1786. Отже, на першому етапі у 14—16 ст. М. п. поширилося на всій Правобережній та частині Лівобережної України. В цей період воно було знаряддям окатоличення та полонізації укр. населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики, проте відіграло прогресивну роль в екон. розвитку укр. міст. На поч. 19 ст. М. п. в Україні практично припинило своє існування. Гол. причинами цього були: втручання місц. адміністрації у справи міст з М. п.; невизначеність компетенції та дій війта, ради, лави; становий характер влади в містах; відсутність будь-якого контролю за діяльністю міської адміністрації; корупція та хабарництво серед посад, осіб тощо.

Літ.: Владимирский-Буданов М. Ф. Нем. право в Польше и Литве. СПб., 1868; Каманин И. Последние годы самоуправления Киева по магдеб. праву. «Киевская старина», 1888, т. 22, № 7—9; Баталий Д. Магдеб. право в Левобереж. Украине. «Журн. М-ва нар. просвещения», 1892, № 3; Тарановский Ф. В. Обзор памятников магдеб. права западнорусских городов лит. эпохи. Варшава, 1897; Піч Р. Магдеб. право в Україні. «Укр. світ», 1996, № 8.

П. П. Музиченко.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   м-маса   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]