ГЕНЕРАЛЬНЕ СЕКРЕТАРСТВО (МІНІСТЕРСТВО) ВНУТРІШНІХ СПРАВ УНР

-галузевий держ. виконавчий орган, утворений Українською Центральною Радою у червні 1917. Його компетенція та обов'язки були визначені Декларацією Генерального секретаріату, затв. V сесією Центр. Ради 27.VI 1917. До функцій належали: організація, агітація і пропаганда, керівництво громад.-адм. закладами, демократизація місц. (сільс, містечкових та волосних адм. органів, земс. управ, міських дум) і загальнокрайової влади, керівництво повіт, і губ. комісарами, пристосування усього адм. механізму до потреб усвідомленої демократії, організація єдиної крайової автоном. влади, порозуміння зі всіма національностями України. У вересні 1917 уряд зобов'язав Ген. секретарство рішуче боротися з анархією і контррев. замахами, за допомогою дем. органів місц. самоврядування перетворити стихійні формування Вільного козацтва на активну й організовану силу для боротьби із злочинністю. Структура^ секретарства (м-ва) не була стабільною. Його відділи іменувалися департаментами, управами, бюро тощо. Кер. органом відомства була рада на чолі із секретарем (міністром). Секретарство стало міністерством за доби Директорії. Формально зберігаючи надані йому Центральною Радою широкі повноваження, реорганізоване відомство фактично звузило поле діяльності: в основному наглядало за роботою губ., повіт., волосних і міських комісаріатів та їхніх управлінь, займалося справами охорони громад, порядку. 3.VIII 1919 при м-ві почала працювати Особлива нарада у складі міністрів внутр. справ, юстиції і військового. Ця «трійка» у позасуд. порядку розглядала справи осіб, «діяльність яких загрожувала республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку УНР». Винних висилали у визначені місцевості на строк до одного року. Тоді ж Директорія надала міністрові внутр. справ право позасуд. розгляду і призначення покарань щодо багатьох правопорушень. М-во завершило своє недовге існування разом з падінням Директорії.

Літ.: Мироненко О. М. Світоч укр. державності: політ.-правовий аналіз діяльності Центр. Ради. К., 1995.

О. М. Мироненко.