ДЮВЕРЖЕ

Моріс (5.УІ 1917, м. Ангулем, деп. Шаранта) — франц. правознавець, соціолог, політолог, доктор права з 1955, член Амер. академії мистецтв і наук, АН Фінляндії, почес. доктор багатьох зарубіж. ун-тів. Закін. ф-т права ун-ту в Бордо. Протягом 1948—55 керував створеним ним Центром політичних досліджень при цьому ун-ті. З 1955 — професор політ, соціології та керівник Центру порівн. аналізу політ, систем

Сорбонни. Викладав в ун-тах Пуатьє (1942—43), Бордо (1943-55), Парижа (1955-85), Тель-Авіва, Женеви, Нью-Йорка. Був консультантом урядів Франції, Мексики, Греції та ін. з питань конст. права, виб. кампаній. Обирався депутатом Європ. парламенту (1989). Д. розробив власну теорію політики, в якій обгрунтував створення політ, системи, що дає змогу поєднати переваги представн. демократії з ефективним управлінням, подолати «деперсоналізацію» влади, відчуження від неї гр-н. Політику розглядав з двох боків: 1) як засіб панування меншості над більшістю, одержання вигоди через доступ до влади; 2) як засіб інтеграції сусп-ва, забезпечення справедливості, гарантування спільного інтересу і заг. блага, обмеження тиску приватних інтересів. Першим з-поміж уче-них-юристів запропонував вивчати політ, режими і політ, партії як особливі об'єкти юрид. досліджень. Він, зокрема, розробив класичну типологію партій, поділивши їх на «кадрові» та «масові», визначив два способи утворення партій — парлам. та позапарлам., зазначивши, що «масові партії» формуються гол. чином у процесі політ, боротьби, а не в парламентах. Існування двох великих політ, партій, вважає Д., — оптим. варіант для плюраліст, демократії.

У дослідженнях питань д-ви й сусп-ва Д. запропонував поєднання юрид. і політ, аналізу, що дасть змогу, з одного боку, вивчати не тільки політ, інститути, які регламентуються правом, а й ті, що правом повністю або частково ігноруються (політ, партії, громад, думка, пропаганда, преса, групи тиску тощо). З ін. боку, зазначена орієнтація, наголошує Д., дає змогу вивчати політ, інститути, регламентовані конституцією, законами, не тільки в юридичному, а й у політол. аспекті, що допоможе визначити, де ці інститути функціонують відповідно до права, а де уникають його.

Праці Д.: «Політичні партії» (1951), «Політичні інститути і конституційне право» (1960), «Про диктатуру» (1961), «Вступ до політики» (1964), «Ідея політики. Застосування влади в суспільстві» (1966), «Демократія без народу» (1967), «Янус: два обличчя Заходу» (1972), «Соціологія політики: елементи політичної науки» (1973), «Республіканська монархія» (1974), «Шах королю» (1978), «Апельсинові дерева озера Балатон» (1980), «Республіка громадян» (1982), «Настільна книга співіснування» (1986), «Ліберальний заєць і європейська

черепаха» (1990) та ін.

В. П. Горбатенко.