ЕМАНСИПАЦІЯ

, еманципація (лат. emancipatio — звільнення) — 1) У римському праві звільнення дітей (або онуків) з-під батьківської влади. Здійснювалося у такій же формі, як і усиновлення (див. Адопція). У результаті Е. емансипований ставав особою свого права (sui juris), однак на його дітей Е. їх батька не поширювалася.

Мета Е. — обмежити дроблення госп. двору, який мав дістатися лише одному із синів. Ін. дітям батько прагнув створити умови для заснування власного г-ва за допомогою Е., надаючи їм при цьому певний пекулій, тобто майно для самост. господарювання. З часів рим. імператора Константина батько мав право відмінити Е. через невдячність дітей. У 6 ст. вже існувала спрощена Е. для відсутніх дітей на підставі імперат. рескрипту або простої заяви батька, зареєстрованої у відповідній установі. У звичаєвому праві батьківську владу відміняв сам факт заснування сином власного г-ва або заміжжя дочки. 2) В сучас. цив. праві — оголошення неповнолітньої особи, за рішенням органів опіки і піклування або суду, повністю дієздатною.

Літ.: Рим. частное право. М., 1948; Харитонов Є. О. Приватне право у Старод. Римі. О., 1996.

О. А. Підопригора.