ЕТНОГРАФІЯ ЮРИДИЧНА

(від грец. ????? — плем'я, народ і ????? — писати) — наук, напрям у рамках етнографії. Е. ю. зосереджується на вивченні правової культури (зокрема звичаїв правових) окр. етносів та ет-ногр. груп, органічно поєднує методи етнографічної та юрид. наук. Осн. увага приділяється збиранню та опису правових звичаїв населення у сфері майнових, спадкових, шлюбно-сімейних та ін. відносин. Становлення української Е. ю. пов'язане насамперед з дослідженням звичаєвого права, що розпочалося у Росії у серед. 19 ст. під впливом ідей історичної школи права, згідно з якими «народним духом» мають бути пройняті всі держ.-правові інститути. Шанобливе ставлення до звичаєвого права тоді трактувалося як нац. особливість слов'ян, права. Водночас в етногр. дослідженнях відбулося своєрідне зміщення акцентів з проблем фольклору і міфології на проблеми сусп. життя, сільс. громади, окр. родини тощо. Етнографи намагалися дослідити зміну сусп. відносин внаслідок «великих реформ» серед. 19 ст., розібратися у діяльності новоств. органів сел. самоуправління, волосних судів тощо. За ініціативою м-ва внутр. справ ще у 1848—49 було зібрано відомості в 44 рос. губерніях про порядок успадкування і поділу майна у держ. селян, а влітку 1872 спец, комісія на чолі з сенатором ?. М. Любощин-ським обстежила діяльність волосних судів у 15 губерніях, у т. ч. Харків., Полт., Київ, і Катеринославській, і видала 6 томів зібраних матеріалів («Труды Комисии по преобразованию волостных судов». СПб., 1873—74).

Центром досліджень у галузі Е. ю. стало відділення етнографії Рос. геогр. т-ва (РГТ), в якому за ініціативою відомого історика права М. В. Калачова у лют. 1876 було створено Комісію про нар. юрид. звичаї. За завданням РГТ відбулися очолювані П. П. Чубинським етногр. експедиції для вивчення України, Білорусі та Молдови. Матеріали цих експедицій у 7 томах, у т. ч. окремий том, присвячений юрид. звичаям укр. народу, було опубл. («Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», т. 1—7. СПб., 1872—79). Під егідою Пд.-Зх. відділу РГТ здійснював свої дослідження О. Ф. Кістяківський, який 1874 опубл. перший варіант своєї програми для збирання і вивчення юрид. звичаїв та нар. поглядів на звичаєве право. В галузі Е. ю. на межі двох століть також активно працювали П. С. Єфименко, О. Я. Єфименко, О. І. Левицький та ін. дослідники. На західноукр. землях провідну роль у дослідженнях з Е. ю. відіграло Наукове товариство імені Шевченка, Етногр. комісію якого засновано 1898.

1918 у новопосталій Укр. академії наук було передбачено і незабаром створено кафедру звичаєвого права, яку посів О. І. Левицький, та спец, академ. Комісію для виучування звичаєвого права ВУАН, що визначило провідне місце Е. ю. у вітчизн. наук, дослідженнях. Після розгрому на поч. 30-х pp. академ. гуманітарної, у т. ч. юридичної та етногр., науки дослідження у галузі Е. ю. було припинено. Після закінчення Вел. Вітчизн. війни 1941—45 окремі аспекти Е. ю. вивчали виключно етнографи, а не юристи (переважно під егідою академ. Ін-ту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського). Об'єктом цих досліджень здебільшого були окр. особливості юрид. побуту зх. і пн. територій України — Закарпаття, Полісся тощо. У наш час спостерігається посилення уваги правознавців до Е. ю., розвивається новий наук, напрям — етнодержавознавство. Літ.: Чубинский П. П. Очерк нар. юрид. обычаев и понятий в Малороссии. СПб., 1869; Токарев С. А. История рус. этнографии. М., 1966; Юрид. наука і освіта на Україні. К., 1992; Мала енциклопедія етнодержавознав-ства. К., 1996.

І. Б. Усенко.