ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЯМ ЧИ НЕЛЮДСЬКОМУ АБО ТАКОМУ, ЩО ПРИНИЖУЄ ГІДНІСТЬ, ПОВОДЖЕННЮ І

ПОКАРАННЮ 1987

— міжнародно-правовий документ, ухвалений Радою Європи (РЄ) 26.XI 1987.

Складається з преамбули, 5 глав і 23 статей, а також Додатку. Як зазначено в преамбулі, держави — члени РЄ, враховуючи положення Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 і нагадуючи, що згідно з її ст. З «жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання», і відмічаючи, що механізм, передбачений у названій Конвенції, застосовується до осіб, які вважають себе жертвами порушення ст. З, «переконані в тому, що захист позбавлених волі осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання міг би бути посилений позасудовими засобами превентивного характеру, які грунтуються на інспекціях».

У Конвенції нормативно закріплено створення Європейського комітету із запобігання катуванням. Комітет «складається із такого числа членів, яке відповідає кількості Сторін. Серед членів Комітету не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави» (ст. 4). Члени Комітету обираються на 4 роки, можуть бути переобрані лише раз (ст. 5). Комітет проводить свої засідання за закритими дверима; рішення ухвалюються більшістю голосів присутніх членів Комітету (ст. 6). Комітет має право інспектувати будь-яку установу в країні, що підписала Конвенцію. Як правило, інспекції здійснюються двома членами Комітету. Комітет може, якщо вважає за потрібне, залучати до інспектування експертів і усних перекладачів. Експертам повинна надаватися вся необхідна інформація. Інспектування передбачає такі умови: доступ на тер. д-ви, що інспектується, і право вільного пересування по ній; надання повної інформації про пенітенціарну установу та контингент засуджених, широкий доступ до будь-якого місця, де перебувають ув'язнені; ін. інформацію, необхідну для виконання ним свого завдання (ст. 8). Кожна Сторона дозволяє інспектувати, відповідно до цієї Конвенції, будь-яке місце, яке перебуває під її юрисдикцією і в якому утримуються особи, позбавлені волі органом держ. влади.

Відомості, що становлять інформацію про потерпілих осіб або мають конфіденц. характер, не виносяться на обговорення. Обізнаний з ними експерт не повинен розголошувати їх.

Конвенція не заперечує щодо положень національного законодавства або будь-якої міжнародної угоди, які передбачають надійніший захист позбавлених волі осіб (ст. 17). Будь-яка держава — член РЄ може в «будь-який час заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену в заяві. Щодо такої території Конвенція набуває чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання заяви Генеральним секретарем» (ст. 20). Зібрана Комітетом інформація викладається у вигляді заг. доповіді та погоджується з керівниками установ, де було проведено інспектування. Після узгодження та консультацій матеріали подаються на розгляд Консультативної асамблеї, що засідає раз на рік. Після розгляду на Кон-сультат. асамблеї матеріали передаються на розгляд Комітету міністрів Ради Європи. В Додатку до Конвенції передбачено певні привілеї та імунітети членів Європ. комітету із запобігання катуванням. Вони надаються з метою забезпечення їм незалежності у виконанні їхніх повноважень. Україна ратифікувала Конвенцію 5.У 1997.

Л. Г. Макеєва.