ЄВРОПЕЙСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО МИРНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ 1957

- міжнар.-правовий документ, який підписали 13 держав — членів Ради Європи (Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Швейцарія, Швеція) 29.IV 1957 у м. Страсбурзі (Франція). Набула чинності 30.IV.1958.

Складається з преамбули, 4 глав і 41 ст. Передбачає передачу Міжнародному суду ООН спорів, предметом яких є: а) тлумачення договорів; б) будь-які питання міжнар. права; в) наявність встановлених порушень міжнар. зобов'язань; г) характер або обсяг відшкодувань, що здійснюються внаслідок порушення міжнар. зобов'язання. Стосовно спорів, що можуть виникнути між д-вами — членами РЄ, то за Конвенцією (гл.

II) запроваджується процедура примирення, яку здійснює пост, комісія з примирення, утворена сторонами раніше, або спец, комісія з примирення (для розгляду конкр. справи). Конвенція містить норми, які регулюють склад, повноваження, а також процедуру створення комісії з примирення. Така комісія вивчає спірні питання, збираючи з цією метою необхідну інформацію і проводячи обстеження, та докладає зусиль для примирення сторін; розробляє умови примирення, доводить їх до відома сторін у строк, визначений нею. Процедура примирення завершується складанням протоколу, в якому констатується, що сторони (сторона) або дійшли згоди, або відхилили умови примирення, запропоновані комісією, і примирення не відбулося.

Якщо сторони не дійшли згоди за процедурою примирення або вирішили не вдаватися до неї, вони можуть звернутися до арбітражу. Конвенція (гл. III) визначає склад і порядок створення арбітраж, суду. Сторони укладають між собою арбітраж, угоду (компроміс), у якій визначаються предмет спору і процедура його розгляду. Якщо угоди не укладено, арбітраж, суд починає розгляд справи за поданням заяви однією із сторін. Конвенція (ст. 26) містить заг. правило, за яким у разі, коли компромісу не укладено або в ньому не зазначено норми, що ними повинен керуватися арбітраж, суд, останній «вирішуватиме справу ex aequo et bono з урахуванням загальних принципів міжнародного права на основі поважання договірних обов'язків і остаточних рішень міжнародних судів, які є обов'язковими для сторін». Сторони — учасниці Конвенції зобов'язуються виконувати рішення арбітраж, суду в будь-якому спорі, де вони є сторонами. Контроль за виконанням рішень арбітраж, суду здійснює Комітет міністрів Ради Європи. Див. також Екс екво ет боно.

В. І. Євінтов.