ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 1985

- акт Ради Європи. Прийнята 15.Х 1985 у м. Страсбурзі (Франція), набула чинності 1.ІХ 1988. Україна ратифікувала Хартію 15.VIІ 1997. Втілює у собі концентрований європ. досвід створення ефективної системи місц. та регіон, управління як однієї з гол. підвалин дем. устрою д-ви. Складається з преамбули та 17 статей, об'єднаних у 3 частини. Статті першої частини визначають: зміст конст. і законод. основ місц. самоврядування з вимогою визнати принципи Хартії у зак-ві чи конституції країни — члена РЄ; поняття місц. самоврядування («право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення»); сферу компетенції органів місц. самоврядування, тобто порядок надання і механізм здійснення держ. та «окремих конкретних» повноважень; захист тер. розмежування органів місц. самоврядування; відповідність адм. структур і засобів завданням органів місц. самоврядування, що передбачає забезпечення місц. потреб, ефективність управління і створення належних умов для службовців органів місц. самоврядування; умови здійснення повноважень на місц. рівні та адм. контроль за діяльністю органів місц. самоврядування; джерела фінансування органів місц. самоврядування, що передбачає власні кошти органів місц. самоврядування з правом вільно розпоряджатися ними, відповідність коштів названих органів наданим їм конституцією або законом повноваженням, можливість самостійно встановлювати ставки місц. зборів і податків, різноманітність і гнучкість фін. джерел органів самоврядування, коригування результатів нерівномірного розподілу потенц. джерел фінансування місц. органів та їхніх витрат, свободу вибору політики органами місц. самоврядування і незалежність її від фінансування; доступ до нац. ринку позичкового капіталу; право місц. органів самоврядування на об'єднання всередині країни і співробітництво на міжнар. рівні, а також правовий захист місц. самоврядування (ст. 2—11). Друга і третя частини Хартії є операційними і передбачають: механізм взаєм. зобов'язань сторін; категорії органів, на які поширюється дія Хартії; механізм надання інформації Ген. секретарю РЄ; порядок підписання, ратифікації і набуття чинності Хартією; територіальне застереження; інформацію, обов'язкову для повідомлення членам РЄ (ст. 12—18). Ст. 12 Хартії встановлює мін. кількість пунктів, які мають бути прийняті до виконання, вимагає обов'язкового дотримання країною-учасницею 20 з 30 пунктів першої частини Хартії. Із наведених у ній 14 особливо важливих пунктів слід вибрати 10 для обов'язкового дотримання. Країнам, що мають намір приєднатися до Хартії, остання дає можливість маневрувати, тобто вказати ті категорії органів місц. самоврядування, якими обмежується застосування Хартії, або категорії, які вона має намір виключити із сфери її застосування, а також поширити дію Хартії у будь-який момент (декларацією, надісланою Ген. секретареві РЄ) на ін. категорії місц. та регіон, органів влади. Та чи ін. країна-учасниця не може денонсувати Хартію до закінчення 5-річного строку з дня набуття Хартією чинності для цієї країни.

В. П. Горбатенко.