ЄРЕСІ

(грец. — вибір, напрям) — реліг. течії, опозиц. або ворожі панівній церкві, різні відхилення від офіційного віровчення. У християнстві (на тер. Зх. Рим. імперії) з'явилися у 1—2 ст. В Європі Є. поширилися за феодалізму. В 9—14 ст. в Болгарії склалась Є. богомилів, яка мала вел. вплив на Є. Зх. Європи.

Учені поділяють христ. Є. на три типи, спільним для яких є ідея рівності всіх перед Богом. Таку рівність одні вбачали в ліквідації сусп.-політ, і правової нерівності, тобто в поверненні до первіснообщинного ладу (перший тип — вальденси у Верхніх Альпах), другі — у відмові від церк. феодалізму і панування Рим. катол. церкви на користь дешевої і нац. церкви або, нарешті, у скасуванні феод, повинностей, запровадженні рівності перед законом, а іноді і рівності матеріальної. До другого типу (бюргерського) належать альбігойці, катари, гумпліати, праве крило гуситів та інші Є. поміркованого спрямування. Третій тип — найрадикальніший: селянсько-плебейська Є. (рух Я. Жижки в Чехії, лоллардів в Англії). Явне розмежування Є. на три типи виявилося тільки в 14 ст. Є. висували й ін. держ.-правові ідеї: у таборитів під теократ. оболонкою була ідея республіки, у гуситів — ідеї нац. незалежності тощо. В Україні і Росії 15—18 ст. близькими до третього типу Є. були стригольники С. Ловинь, Матвій Башкин, Феодосій Косой, Іван Вишенський, які відкидали церк. ієрархію, викривали вади і неуцтво духівництва, засуджували багатіїв, виступали проти гноблення селян, за рівність народів, проти війн. З часом Є. переродилися у реліг. секти.

Літ.: Казакова Н. А., Лурье Я. С. Антифеод, еретич. движения на Руси XIV - нач. XVI в. М. - Ленинград, 1955; Скакун О. Ф. Прогрес, політ.-правова думка на Україні (IX ст. - 1917 р.). К., 1990.

Н. С. Прозорова.