ЄРИНГ

Ієрінг (Jhering, Ihering) Рудольф фон (22.VIII 1818, м. Аурих - 17.IX 1892, м. Геттінген) — нім. правознавець, доктор права, професор. Був доцентом Берл. ун-ту (з 1843), професором Базельського (з 1845), Ростокського (з 1846), Кільського (з 1848), Гессенського (з 1852), Віден. (з 1868), Геттінгенського (з 1872) ун-тів. До серед. 60-х pp. 19 ст. перебував під впливом історичної школи права, приділяв значну увагу дослідженню догм права. Згодом Є. виступив з критикою як історичної, так і догматичної шкіл, запропонувавши натомість «реалістич

ну», або «соціологічну», теорію утворення і розвитку д-ви та права. Д-ву і право розглядав у взаємозв'язку з ін. соціальними явищами як результат нагромадження соціального досвіду, як функц.-цільові засоби саморегуляції сусп-ва в істор. розвитку. У праві Є. розрізняв два аспекти: формальний і змістовний. З форм, погляду право, на думку вченого, є сукупністю норм, правил поведінки, які забезпечені можливістю держ. примусу. У змістовному розумінні право — сукупність заг. та індивід, інтересів, котрі утворюють життєві умови сусп-ва і цілі, яких намагаються досягти люди. Врахування форм, та змістового аспектів у сукупності дало підстави Є. визначати право як «юридично захищений інтерес», «систему соціальних цілей, що гарантуються примусом». За Є., процес розвитку права не можна вважати несвідомим: рушійною силою є сусп. мета, досягненню якої право покликане слугувати. Ця мета полягає у забезпеченні інтересів сусп-ва та індивідів. Оскільки уявлення про сусп. та індивід, цінності у різних осіб, соціальних груп, класів різні, то процес пра-вотворення не може бути мирним і безболісним, а є результатом рівноваги, котра встановлюється внаслідок зіткнення (змагання) різних інтересів. Загалом учення Є. спонукало до перенесення розуміння еволюції права з духов, сфери (на чому наголошувала істор. школа права) на матеріальне, соціол. підґрунтя. Це відповідно привело до необхідності вивчення права у зв'язку з усією сукупністю тих сусп. явищ, котрими воно зумовлене. Разом з тим Є. віддавав належне порівн.-істор. вивченню юрид. явищ, категорій, вважаючи такий шлях найкращим для з'ясування закономірностей і характеру еволюції права. На думку Є., д-ва та право є силою, здатною у процесі еволюції подолати нелегітимність держ. влади. Право виступає як вищий ступінь розвитку і більш досконала форма влади. Найвищого розвитку держ.-правова система сягає у правовій д-ві, де в результаті самообмеження влади та запровадження конст. системи правління встановлюється верховенство закону і забезпечується правопорядок. Досліджуючи проблеми становлення та розвитку рим. права, Є. показав як переваги останнього, так і небезпеку сліпого запозичення давньорим. рішень. Він сформулював висновок, що мав і має важливе методол. значення для вищих форм рецепції рим. права: «Durch das romische Recht iiber das romische Recht hinaus» — «На підґрунті римського права, але далі і краще, ніж у римському праві».

Те.: Дух рим. права на различных ступенях его развития, ч. 1. СПб., 1876; Борьба за право. СПб., 1895. Літ.: Прянишников Е. Рудольф фон Иеринг. «Законность», 1992, № 2; Учение Р. Иеринга о праве и гос-ве. В кн.: История полит, и правовых учений. М., 1995.

Є. О. Харитонов.