ЄФИМЕНКО

Олександра Яківна (дівоче прізв. — Ставровська; 30.IV 1848, с. Варзуга, тепер Терського р-ну Мурман. обл., Росія — 18.XII 1918, с. Писарівка, тепер с. Верхня Писарівка Вовчанського р-ну Харків, обл.) — укр. і рос. історик, етнограф, дослідник звичаєвого права. Після закін. 1863 Арханг. жіночій гімназії вчителювала у Холмогорах. Під впливом П. С. Єфименка, який згодом став її чоловіком, захопилася народницькою ідеологією, започаткувала істор. та етногр. до

слідження побуту селян Півночі Росії (монографія «Артілі Архангельської губернії» тощо).

Є. виступала проти розвитку капіталіст, відносин, які руйнували сел. громаду, критикувала народників за тезу про споконвічність громади і водночас не сприймала думки, що громада створена д-вою, висунула теорію її сімейно-пайового походження. У своїй програмній ст. «Трудові засади в звичаєвому народному праві» (1878) підкреслювала, що основа власності — праця, а тому земля не може бути об'єктом приват. власності. Низку праць Є. присвячено правовим звичаям народів Півночі, нар. поглядам на шлюб і сім'ю: «Народні юридичні погляди на шлюб» (1874), «Народні юридичні звичаї лопарів і самоїдів» (1877), «Суб'єктивізм у російському звичаєвому праві» (1884) та ін. Після переїзду в Україну жила в Чернігові (з 1877), Харкові (з 1879). Підготувала кілька праць з укр. історії та л-ри, в т. ч. 2-томний зб. творів «Південна Русь» (1905), підручник «Історія українського народу» (1906). Брала активну участь у діяльності Істор.-філол. т-ва при Харків, ун-ті, Харків, т-ва розповсюдження в народі грамотності, Харків, т-ва взаємодопомоги трудящих жінок, Харків, громад, б-ки, Полт. археол. т-ва тощо. Була членом Київ. юрид. т-ва (відділення звичаєвого права).

Від 1907 викладала історію на Бестужевсь-ких вищих жін. курсах у Петербурзі. 1910, коли Харків, ун-т присвоїв Є. ступінь почес. доктора історії, вона посіла на цих курсах кафедру рос. історії. Після закриття курсів 1917 переїхала до м. Вовчанська, поблизу якого трагічно загинула. Погляди Є. еволюціонували від народництва до лібералізму, від заперечення держ.-правових інститутів до визнання їх необхідності. Виступаючи проти самодерж. сваволі, Є. позитивно оцінювала рев. боротьбу лише у минулому, вважаючи, що сучасна Росія не готова до революції, засуджувала ідеологію терору. Не поділяла матеріаліст, погляду на вирішальну роль екон. відносин в історії, хоча у ряді праць була близька до марксистів у питанні про класову суть д-ви. В істор. працях Є. чимало місця займають проблеми державності України, яку вона відлічувала з 14 ст. Нею також опубл. низку статей з різних проблем звичаєвого права, елементи якого Є. неодноразово і послідовно пропонувала включити до рос. зак-ва. Значну увагу у своїх дослідженнях вона приділяла діяльності копних судів («Копні суди в Лівобережній Україні», 1885; «Народний суд у Західній Русі», 1893).

Літ.: Багалій Д. Олександра Яковлевна Єфименкова (1848—1918). (Оцінка її наук, праць). «Зап. Істор.-філол. відділу УАН», 1919, кн. 1; Марков П. Г. А. Я. Ефименко — историк Украины. К., 1966; Скакун О. Ф. Істор. поглядимо. Я. Єфименко. УІЖ, 1967, № 1.

І. Б. Усенко.