ІЗГОЙ

— знедолена людина, якої відцуралося сусп-во; вигнанець. Перші відомості про І. містяться у «Руській Правді», де ізгойство фігурує як юрид. інститут. За вбивство І. передбачалося покарання штрафом у розмірі 40 гривень. Більшість І. походила з селян, які в процесі феодалізації втратили зв'язки з громадою, та з холопів, які викупилися або були відпущені на волю. Матеріально незабезпечені, вони осідали у чужих володіннях, на землях інших громад і згодом ставали залежними від землевласників. У 14 ст. прошарок І. перестав існувати, і тепер слово «ізгой» уживається інколи у переносному значенні.

Літ.: Греков Б. Д. Крестьяне Руси с древнейших времен до XVII в. М., 1952; Смирнов И. И. К вопросу об изгоях. В кн.: Академику Борису Дмитриевичу Грекову ко дню семидесятилетия. М., 1952.

І. І. Шостенко.