ЛУКРЕЦІЙ

Тіт Лукрецій Кар (Titus Lucretius Cams; бл. 96 до н. е., за ін. даними 99 до н. е. — 15.Х 55 до н. е.) — давньорим. мислитель, філософ-матеріаліст. Гол. твір Л. — «Про природу речей» («De rerum natura», вперше видано 1473). У ньому в поетич. формі подано матеріалістичну атомістичну картину світобудови. Виходячи з учення Епікура, Л. доводив, що всі речі складаються з вічних, незмінних, неподільних матеріальних частинок (атомів), які знаходяться у стані пост. руху. Л. першим увів

у філос. обіг категорію «матерія» (materia), похідну від лат. mater (мати). Л. істотно збагатив греко-рим. теорії про виникнення д-ви і права. Якщо у Полібія «договірне» сусп-во становить собою «золотий вік», то у Л. д-ва постає з дикунства, ворожнечі, внаслідок поступового переходу від найжорсткіших до м'яких форм спілкування між людьми, від роздрібленості до союзів, від хаосу до договорів, від печер до осель і міст, від тиранії вождів до виб. начальників і суддів, від панування сили до підкорення законам. Якщо вінцем етики Епікура є мораль самообмеження, то ідеал Л. — всесильність людського розуму, прогрес знань, турбота про загальне благо. Вчення Л. про виникнення родини, громади, деспотичної і демократичної д-ви, права вплинуло на державно-правові погляди Цицерона. Т. Гоббса, П. Гассенді, П. Бейля та багатьох ін. мислителів.

Тв.: О природе вещей, т. 1—2. Ленинград. 1946—47. Літ.: Кулаковский Ю. Поэма Лукреция «О природе». К.. 1887; Базинер М. Эпикуреизм и его отношения к новейшим теориям естеств. и филос. наук. О.. 1891.

О. М. Мироненко.