МИРОВИЙ СУД

— у ряді держав нижча ланка суд. системи для розгляду дрібних крим. і цив. справ, на яку покладено функцію примирення сторін (звідси і назва). М. с, як правило, складається з однієї особи, обирається населенням або призначається центр, органами держ. влади. Уперше виник в Англії (14 ст.), пізніше — у Пн. Америці (17 ст.), Франції (кін. 18 ст.) та ін. країнах. В Україні діяв за часів Гетьманщини. У «Правах, за якими судиться малоросійський народ» (1743) йдеться про мировий (або полюбовний) суд, коли сторони, що вели спір, могли передавати його вирішення обраним ними особам. Суд здійснювався на підставі письм. запису, яким сторони зобов'язувалися беззаперечно виконати його постанову і уповноважували мирових суддів визначити в постанові накладання певної суми «заруки» (штрафу) на сторону, яка ухилятиметься від виконання постанови. Постанову М. с. можна було оскаржити в разі відсутності запису про передачу справи М. с. або незазначення у постанові накладання штрафу на осіб, які її порушать, а також якщо постанова не була викладена в письм. формі і не підписана мировим суддею, або якщо мировий суддя вийшов за межі запису чи не вирішив усіх питань, які слід було розв'язати. У дорев. Росії М. с. були запроваджені у ході судової реформи 1864. Першою його інстанцією був дільничний мировий суддя, другою — повітовий або столичний мировий з ї'зд. 1889 М с. були ліквідовані (крім М. с. у Санкт-Петербурзі, Москві та деяких ін. великих містах, зокрема в Одесі та Харкові). їхні справи передали у відання земс. начальників, міських суддів та пов. члена окружного суду.

1912 М. с. відновлені, але фактично до лютого 1917 вони були впроваджені лише у 20 губерніях (з 97). За рад. влади ліквідовані остаточно.

В. А. Чехович.