РАДИЩЕВ

Олександр Миколайович [20(31). VIII 1749, Москва - 12(24). IX 1802, Петербург] — рос. просвітитель, письменник, філософ і правознавець. Навч. 1762—66 у Пажеському корпусі (Санкт-Петербург). Юрид. освіту отримав у Лейпцизькому ун-ті (1767—71). З 1771 — титуляр. радник (протоколіст) 1-го деп. Сенату. З 1773 — дивізійний прокурор, обер-аудитор (ст. доповідач по суд. справах) штабу 9-ї фін

лянд. дивізії. 1775 вийшов у відставку в чині секунд-майора армії. У 1777—90 — на держ. юрид. службі: асесор комерц-колегії, пом. управителя Петерб. митниці, управитель цієї митниці. 30.УІ (11. УІІ) 1790 за опублікування творів, спрямованих проти самодержавства,Р, був заарештований і згодом звинувачений у «посяганні на государеве здоров'я, на заколот і зраду» та засуджений до страти. 4(15).ІХ 1790 Катерина II замінила смертну кару на 10-річ-не заслання до Сибіру. Покарання Р. відбував у Ілімську (теп. м. Усть-Ілімськ Іркут. обл.) до 23.ХІ (4.ХІІ) 1796, коли Павло І дозволив йому оселитись у родовому маєтку — вс. Нємцові під Малоярославцем (тепер Калузької обл.) під пост, наглядом поліції. Олександр І у 1801 надав Р. свободу і призначив членом Імп. комісії по складанню законів. Після неприйняття його законопроектів, спрямованих на радикальне реформування д-ви і сусп-ва, Р. покінчив життя самогубством.

Свої погляди на проблеми д-ви і права Р. виклав у творах: «Творення світу» (1779—82), «Ода вольності» (1781-83), «Подорож з Петербурга в Москву» (1790), «Осьмнадцяте століття» (1800) та ін. В ост. два роки життя Р. підготував чимало радикальних законопроектів і написав низку суто юрид. праць: «Про законоположення», «Проект Цивільного уложення», «Проект для поділу Уложення Російського», «Про право підсудних відводити суддів та обирати собі захисника», «Про законодавство» тощо. З юснатураліст. позицій (з елементами стих, діалектики та матеріалізму) Р. розглядає істор. процес розвитку сусп-ва, д-ви і права. Його політ.-прав. проекти реформування держ. ладу Росії Р. грунтувались на платформі природ, прав людини і договір, походження д-ви. Глибинну причину появи останньої Р. пов'язував з виникненням приват, власності. Сусп. договір в уявленні Р. — мовчазна згода гр-н на утворення д-ви з метою захисту слабких, пригнічених і досягнення добробуту якомога більшого числа людей. Провід, стороною цього «мовчазного договору» є народ, що зберіг за собою суверенітет у повному обсязі, а тому ні про який поділ влади не може йтися, оскільки своїм верховенством народ поступатися не повинен і тільки він залишається «істинним государем». Найкраща форма держ. устрою для Росії — дем. республіка за взірцем Новгорода чи Пскова 13—16 ст., а ще точніше — добровільна федерація міст-республік з прямим народовладдям — вічовими зборами і федер. столицею у Нижньому Новгороді. Позитивні закони Р. поділяв на три категорії: 1) закони державні, що визначають права та обов'язки управителів і підлеглих (імператора, самої д-ви, губерній, округів, гр-н); 2) закони громадянські, предметом яких є регулювання прав і обов'язки) юрид. осіб (церкви, церковних, духовних, наукових та ін. громад тощо), цив. відносини, речове право, право власності тощо; 3) закони кримінальні.

У пропозиціях щодо вдосконалення системи судочинства Р. пропонував поділити суди імперії на духовні, цивільні, військові й совісні. Ці суди мали утворюватися виключно на виб. основі.

Стосовно міждерж. відносин Р. обстоював ідею мир. співробітництва усіх держав і народів.

Тв.: Поли. собр. соч., т. 1—3. М.—Ленинград, 1938—52.

Літ.: Семенников В. П. Радищев. Очерки и исследования. М.-Пг., 1923; Плеханов Г. В. История рус. общественной мысли.

В кн.: Плеханов Г. В. Сочинения, т. 22. М.-Ленинград, 1925; А. Н. Радищев. Мат-лы и исследования. М.-Ленинград, 1936; Бабкин Д. С. Процесс А. Н. Радищева. М.-Ленинград, 1952; Макогонен-ко Г. П. Радищев и его время. М., 1956; Плимак Е. Г. Радищев и Робеспьер. «Новый мир», 1966, № 6; Каря-кин Ю. Ф., Плимак Е. Г. Запретная мысль обретает свободу. 175 лет борьбы вокруг идейного наследия Радищева. М., 1966; Шторм Г. Потаенный Радищев. М., 1974; Миронєнко О. М. Права і свободи людини у рос. політ, доктринах. К., 1995.

О. М. Миронєнко.