СЕЙМОВИЙ СУД

(польс.) - найвища суд. інстанція в Речі Посполитій. З перетворенням вального (загального) сейму на держ. установу, а згодом на установу парлам. характеру, він ставав самост. суд. інстанцією, перебираючи на себе суд. функції ін. центральних держ. органів. Перші згадки про С. с. є в актах кін. 15 ст., але організація самостійного С. с. відбулася згідно з рішеннями (конституціями) сейму 1588, 1670, 1775 і 1776. Поступово С. с. перетворився на гол. суд Речі Посполитої, який вирішував тільки особливо важливі справи та апеляц. скарги на рішення окр. справ. До компетенції С. с. належав розгляд злочинів проти життя і здоров'я короля, бунтів проти держ. і політ, устрою країни, справ про держ. зраду. Згодом компетенція його розширилася, він розглядав справи про фін. зловживання найвищих чиновників, злочини, скоєні шляхтичами, за які призначалася смертна кара, конфіскація майна, вигнання, та деякі ін. цив. справи, в яких була зацікавлена держ. скарбниця. У 17 ст. обсяг компетенції С. с. розширився: тільки він мав повноваження ухвалювати рішення у випадках, не передбачених правом, формулюючи вироки у вигляді преюдикатів. Втручання С. с. у справи ін. судів мало характер, близький до помилування. Він видавав постанови про прощення, скасовував вироки ін. судів не тільки у випадках, коли порушувалися формальності, а й коли вирок визнавався неправильним по суті. Вирок С. с. оскарженню не підлягав, але за королем залишалося право помилування засудженого. Якщо спочатку справи на С. с. розглядав король разом із сенаторами, то після 1588 права голосу в С. с. добилася шляхта, спочатку тільки у справах по обвинуваченню в образі короля та держ. зраді (8, а згодом 12 депутатів посольської ізби, обраних на сеймі), а з кін. 17 — в усіх справах без винятку. Засідання С. с. зазвичай відбувалися у корол. резиденції під час скликання сеймів і тому відбувалися під час їхніх сесій. У 2-й пол. 17 та у 18 ст. поступово роль С. с. занепала.

Літ.: Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История гос-ва и права Польши. М., 1980; Суд і судочинство на укр. землях в XIV—XVI ст. О., 2000; Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Л., 2002.

В. А. Чехович.