СЕНТЕНЦІЯ

(лат. sententia — судження, думка, вислів) — 1) Вислів, який стверджує у стислій формі істину, норму, принцип. До відомих С, які формулюють заг. принципи права, зокрема, належать: salus populi suprema lex — благо народу — вищий закон; lex posterior derogat prior — наступний закон скасовує попередній; ratio est legis anima — мотив є душею закону; in propria causa nemo judex — ніхто не може бути суддею у своїй власній справі; potentia debet sequi justitiam, non antecedere — сила має йти за справедливістю, а не передувати їй.

2) У рим. праві С. — вирок (рішення) судді по справі.

3) За зак-вом Рос. імперії 18 ст. С. — назва вироку у крим. і військ.-політ, справах [напр., «Сентенція по злодійських винах бунтівника Мировича та його поплічників» від 15(26). IX 1764; «Сентенція про покарання смертною карою зрадника, бунтівника і самозванця Пугачова» від 10(21). 1 1775]. Термін «сентенція» зустрічається і в «Правах, за якими судиться малоросійський народ» у значенні рішення суду з цив. і крим. справ.

Літ.: Никифоров B.C. Лат. юридическая фразеология. М., 1979.

Ю. Я. Касяненко.