СЕРГЕЄВИЧ

Василь Іванович [1832, м. Орел - 26.ХІ (9.ХІ1) 1910, Санкт-Петербург] - рос. правознавець, почес. професор Київ, і Харків, ун-тів. Закін. 1857 юрид. ф-т Моск. ун-ту. Працював гімназ. учителем законознавства, готувався до професор, звання у Німеччині (Гейдельберг, Берлін) і Австрії (Відень). 1867 захистив магіст. дис, став викладачем держ. права на юрид. ф-ті Моск. ун-ту. 1871 отримав ступінь доктора права, призначений екстраординарним, а невдовзі — ординарним професором цього ж ун-ту. Через рік зайняв каф. історії рос. права Петерб. ун-ту; в 1888- 97 - декан юрид. ф-ту, а в 1897—99 — ректор ун-ту. З 1906 — член Державної ради Росії.

Автор праць: «Особливості французького касаційного суду» (1863), «Нарис касації в Пруссії» (1863), «Порядок скасування рішень за новим статутом цивільного судочинства» (1864), «Про університетське викладання» (1865), «Віча і князь. Руський державний устрій за часів князів Рюриковичів» (1867), «Земські собори у Московській державі» (1875), «Держава і право в історії» (1879), «Досвід дослідження звичаєвого права» (1882), «Грецьке і руське право у договорах з греками» (1882), «Лекції та дослідження з історії руського права» (1883), «Руська правда та її списки» (1899) та ін. Методол. основою підходу С. до питань д-ви і права був філос. позитивізм у розумінні О. Конта і Дж. Мілля. У д-ві С. виокремлює три найголовніші ознаки — народ, територію, владу. Він проводить розмежування понять «державний устрій» і «державне управління», двох форм монарх, влади — виборної і спадкової, віддаючи перевагу останній. Держ. інституції

С. розглядає з двох позицій — права і політики. Право у цьому аспекті є силою, «що проявляється у сукупності тих норм, якими визначається суспільний лад держави, і тих інститутів, які мають за мету охорону цих норм та їх реалізацію в окремих випадках життя». Політика ж водночас є і «наукою про засоби, що ведуть до досягнення мети державного життя», і «дійсною силою, яка проявляється у живій діяльності державних людей, спрямованій на розвиток існуючого права, на підтримку його на одному рівні з потребами і ступенем розвитку певної держави».

Літ.: Антология мировой прав, мысли, т. 4. М., 1999.

О. М. Мироненко.