СУНА

(араб, sunna — традиційний закон) — за значенням друге після Корану основоположне джерело мусульманського права. Переважна частина норматив, приписів С. має казуальне походження. Багато з них збігаються з відповід. нормами Корану. За рівнем визначеності норми С. поділяють на дві категорії. Перша — це приписи, які не допускають будь-якого ін. тлумачення. До них належать насамперед правила каноніч. характеру. Другу групу становлять приписи, які не досить чітко визначені і тому можуть тлумачитися по-різному. Появу С. відносять до 2-ї пол. 7 — поч. 8 ст. Осн. збірники С. укладені аль-Бухарі (810- 870) та Муслімом (817-875). Поряд з Кораном С. є основою віровчення сунізму — найчисленнішого напряму в ісламі.

Літ.: Маймескулов Л. Н. Гос-во и право Араб, халифата.

В кн.: Рабовлад. и феод, гос-во и право стран Азии и Африки. X., 1981; Сюкияйнен Л. Р. Мусульм. право. М., 1986.

О. Г. Мурашин.