Навигация
Повернись живим
 
тим-тор
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

ТОМА АКВІНСЬКИЙ

(Thomas Aquinas), Фома Аквінський, Аквінат Фома (1225 або 1226, замок Роккасекка побл. Неаполя — 7.ІІІ 1274, монастир Фоссануова, Пд. Італія; 1368 перепох. у м. Тулузі, тепер деп. Верхня Гаронна, Франція) — італ. мислитель, теолог. Виховувався у бенедиктинському монастирі Монте-Кассіно (Італія), з 1236 — послушник ордену домініканців у Неаполі. Вивчав філософію у Неаполітан. ун-ті (1239—44), навчався у Парижі (1245-48) і Кельні (1248-52). 1252 повернувся у Париж і став магістром богослов'я місц. ун-ту. Отримав титули князя філософії (princeps philosophorum) і доктора теології (1257). У 1259—69 читав курс теології в ун-тах Болоньї, Рима та ін. італ. міст. З 1269 знову

ТОМА АКВІНСЬКИЙ

викладав у Париз. ун-ті. З 1272 — викладач теології Неаполітанського ун-ту. Помер від серцевого нападу по дорозі з Неаполя до Ліона. Після смерті Т. А. нащадки й учні називали його ангеличним доктором (doctor angelicus).

Стрижневими для визначення політ.-прав, поглядів Т. А. є його коментарі до «Політики» та «Етики» Арістотеля і трактати «Сума істини католицької церкви проти язичників» («Сума проти язичників», «Сума філософії»; 1259—64), «Про правління владик» («Про правління государів», 1265—66) та «Сума теології» («Теологічна сума», 1265—74). Вчення Т. А. про д-ву випливає із заг. тлумачення світобуцови як універс. ієрарх, порядку буття з чотирьох сходинок (нежива природа, світ рослин і тварин, світ людей, Бог), порядку, встановленого Богом, який розмістив усе «по своїх місцях» (д-ва — у світі людей), порядку природного, вкладеного Богом у серця людей, якого повинні дотримуватись усі в особистому, а також у сусп. житті.

Доктрини д-ви у Т. А. майже цілком базуються на ідеях Арістотелевої «Політики». Людина як «тварина суспільна» приречена на життя у політ, громаді. Це є природ, джерелом виникнення д-ви, яке мов дві краплі води схоже на процес творення світу Богом. Місце Бога в еволюції д-ви як «найвищого результату людського мистецтва» займає монарх: спочатку він «влаштовує державу», а потім починає нею правити подібно до того, як «кожен батько сімейства управляє домом». Визначальним принципом, який об'єднує людей у д-ву як «досконале співтовариство», є принцип влади. Співвідношення влади і д-ви аналогічне співвідношенню душі й тіла, Бога і світу. Без влади, сутністю якої є повне підпорядкування нижчих вищим, д-ва неминуче гине.

З п'яти форм правління (аристократія, олігархія, демократія, монархія, аристократія з демократією) найкращою, на думку теолога, є монархія. Якщо влада належить багатьом, розквітають заворушення і безладдя. Панування народу в умовах демократії є несправедливим: чисельна маса придушує багатих і народ перетворюється на колектив, тирана. Монарх як творець д-ви найефективніше приводить до руху весь держ. механізм і найкраще реалізує мету д-ви: досягнення всенар. блага, морального добра і справедливості. Влада має божеств, походження лише за своєю внутр. сутністю, а її набуття і користування нею можуть суперечити божеств, волі. Тому народ зберігає природне право на повстання і скинення тирана (але не на його вбивство) у разі, якщо той отримав владу шляхом насильства, підкупу чи ін. незакон, шляхом або порушує божеств, волю, зловживаючи цією владою. Сутність права Т. А. теж виявляє у законах світобудови. У найзагальнішій дефініції право — це «дія справедливості у божественному порядку людського існування». А справедливість є якістю душі, керуючись якою, люди постійно і незмінно прагнуть «возда-ти кожному за його правом». «Людська частина» природ, права називається у Т. А. правом народів (лат. jus gentium). На верхівці такої юрид. ієрархії розміщується право божественне (лат. jus divinum). Найголовніша вимога до люд. закону — його повна і сувора відповідність природ, закону. У випадку заперечення людським законом закону природного, в разі його недосконалості, несправедливості, а також у зв'язку з тим, що люд. закон «випливає з вічного закону, але не може дотримуватися його до кінця», на допомогу люд. закону приходить закон божественний.

Вчення Т. А. справило великий вплив на розвиток прав, і політичної думки. Іменем мислителя названо один з напрямів у схоластиці — томізм (фомізм), який у наш час трансформувався у неотомізм (неофомізм).

Тв.: Коментарі до Арістотелевої «Політики». К., 2003.

Літ.: Бронзов А. А. Аристотель и Фома Аквинат в отношении к их учению о нравственности. СПб., 1884; Антология мировой философии, т. 2. М., 1970; Боргош Ю. Фома Аквинский. М., 1975; Мироненко О. М. Права і свободи людини в політ.-прав, вченнях середньовіч. теологів. К., 1995.

О. М. Мироненко.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]