ТРАДИЦІЯ У ПРАВІ

(лат. traditio - передавання, переказ, навчання) — поняття, що визначає різноманітні форми впливу минулого на сучасне і майбутнє правової системи. В юрид. науці — це наступництво знань, проблематики і методології дослідження права. Складається історично, впродовж тривалого часу, передається з покоління до покоління, виконує стабілізац. функцію. Т. у п. виражається у наступництві правової культури, в т. ч. джерел права, прав, принципів, прав, термінології тощо. Динаміка зв'язку традиційності й новаторства у праві проявляється в ідеях прав, аккультурації (засвоєння і використання прав, цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юрид. діяльності ін. прав, культур, прав, систем, прав, сімей), правонаступництва, оновлення (модернізації) права, прав, реформ тощо. Виникнення та інституціалізація традиції, що забезпечує пріоритет традиц. дій (напр., усталених прав, норм і процедур) над новаціями в прав, сфері, називається традиціоналізацією у праві.

Прикладом Т. у п. є повернення до використання традиц. назви лексич. одиниць правничої мови — правочин, правник тощо.

Літ.: Неновски H. Преемственность в праве. М., 1977; Плахов В. Д. Традиции и общество. М., 1982; Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. М., 1998; Оборотов Ю. H. Традиции и обновление в прав, сфере. О., 2002.

В. С. Бігун.