ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА

(від грец. — скріплення, зв'язок, злагодженість, відповідність) — процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормат.-прав. приписів з метою досягнення несуперечливості законодавства, усунення юрид. колізій, дотримання міжнар., європ. та національних прав, стандартів. У сучас. умовах політ, і екон. глобалізації є важливим способом правової інтеграції, одним з юрид. механізмів досягнення спільної мети різних міждерж. об'єднань та інтеграції світ, співтовариства у цілому. Г. з. сприяє досягненню взаємоузгодженості прав, систем або їх структур, частин у межах певної спільноти і має подвійну мету: а) усунути прав, перешкоди, що можуть виникати через відмінності нац. права у зовн. прав, відносинах відповід. суб'єктів; б) забезпечити створення у певних сферах (права людини, економіка, екологія тощо) єдиних принципів, правил, правових стандартів, які можуть становити основу єдиної політики відповідних країн у цих сферах.

Г. з. відбувається у різних формах (адаптація законодавства, імплементація, стандартизація та ін.) і може передувати уніфікації зак-ва або ж застосовуватися тоді, коли потреби в такій уніфікації немає (див. Уніфікація в праві). Як процес приведення системи нормат.-прав. приписів у певну відповідність Г. з. грунтується на наук, методол. засадах єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодженості та досконалості. З огляду на світ, досвід осн. принципами Г. з. є визнання людини найвищою соціальною цінністю; забезпечення прав і свобод людини і гр-нина; верховенство права; законність; соціальна спрямованість законотворчості; демократизм, гласність, урахування громад, думки; системність, прогнозованість і наукова обгрунтованість законод. рішень та ін.

Гармонізація може здійснюватися на міжнар. (міждержавному) або нац. рівні. Вона може бути одно- або багатостороннюю. За односторонньої Г. з. відбувається узгодження зак-ва однієї д-ви із зак-вом іншої (інших) д-ви (держав) чи актами міжнар. організацій. За багатосторонньої Г. з. заходи щодо узгодження нормат.-прав, приписів застосовуються всіма її учасниками. Важливим засобом Г. з. є модельні закони (типові рекомендаційні законопроекти), що розробляються з метою утвердження спільних прав, принципів та зближення зак-ва. Така практика, напр., характерна для країн — учасниць СНД. Необхідною умовою Г. з. є встановлення її меж. Однією з осн. форм Г. з. у міжнар. просторі є договір (конвенція, пакт, хартія та ін.), коли межі гармонізації, що застосовується, визначаються зобов'язаннями сторін (держав-учасниць). Членство в міждерж. об'єднаннях (блоках) також є формою гармонізації, за якої її межі визначаються прав, статусом такого об'єднання. Водночас Г. з. може здійснюватися як в юридично обов'язковій формі, так і за допомогою актів рекомендац. характеру. Обсяг зак-ва, що підлягає гармонізації, визначається політ, та екон. цілями кожної д-ви з урахуванням особливостей її нац. прав, системи.

На сучасному етапі Г. з. України з нормами міжнар. та європ. права здійснюється шляхом приєднання до багатосторонніх міжнар. угод, у процесі виконання зобов'язань, які випливають із членства в міжнар. організаціях, а також у ході підготовчої роботи до вступу в такі організації або міждерж. утворення, зокрема Європ. Союз і СОТ.

Літ.: Давид Р. Осн. правовые системы современности (сравн. право). М., 1967; Тихомиров Ю. А. Курс сравн. правоведения. М, 1996; Топорнин Б. Н. Европ. право. М., 1998; Татам А. Право Європ. Союзу. К., 1998; Проблеми гармонізації зак-ва України з міжнар. правом. К., 1998; Марченко М. Н. Сравн. правоведение: Общая часть. М., 2001; Железняк Н. А. Питання гармонізації нормат.-прав. актів міністерств, ін. центр, органів викон. влади України із зак-вом Європ. Союзу. «Бюлетень М-ва юстиції України», 2003, № 5; Проблемы гармонизации зак-ва Украины и стран Европы. К., 2003.

В. П. Нагребельний.