ДАНТЕ

(Данте Аліг'єрі; Dante Alighieri; 30.V 1265, Флоренція - 14. IX 1321, Равенна)-італ. мислитель і поет. Ймовірно, навч. у школі правознавства (Болонья). Брав активну участь у громад.-політ, житті, був одним із семи пріорів, тобто входив до уряду Флоренції. Як противник рим. папи 1302 зазнав переслідувань, змушений був покинути країну. Д. було заочно винесено вирок: спочатку у вигляді штрафу в 5000 малих флоринів, а потім засуджено до спалення. 1315 фло-рент. уряд оголосив амністію вигнанцям і емігрантам. Д. відмовився пройти принизливу процедуру покаяння і зречення своїх поглядів. Його було вдруге засуджено до страти. Цього разу до смерті засуджувалися і сини Д. За життя мислителя вирок не було скасовано.

У наукових трактатах «Бенкет» (1304-08), «Монархія» (1313), поемі «Комедія» (1307— 21, відома під назвою «Божественна комедія») Д. не лише відобразив духовне життя свого часу, а й відтворив широку панораму держ.-правової системи Європи. Він розкрив суть внутр. політики та зовнішньополіт. заходів феод, правителів, взаємовідносини центр, держ. влади і місц. феод, знаті, городян, стосунки правлячих кіл та опозиції. Д. глибоко проаналізував процес формування і розвитку феод, монархій зі становим представництвом у різних країнах континенту, вказавши на їх суттєві відмінності і специфіку. Своє бачення деяких істор.-правових проблем Д. виклав у концепції «ідеальної світової монархії». Д. вказував, що гол. призначення людини як соціальної та політ, істоти — розумна, корисна діяльність. Це — гол. мета й людства в цілому. Проте ні індивід, ні сім'я, ні навіть д-ва не можуть забезпечити успішної реалізації цієї мети, оскільки чуттєві пристрасті, насамперед зажерливість, негативно впливають не лише на поведінку людей, а й на саму д-ву, функції справедливості і миру якої внаслідок цього деформуються найбільше. З погляду Д., силою, спроможною об'єднати сусп-во і д-ву, є монарх, влада якого грунтується виключно на праві й моралі. Монархія, за Д., має бути неодмінно світовою. Отже, саме у «світовій монархії» люди можуть стати справжньою метою державотворення, відчути, що не вони створені для правителя, а правитель для них, що закон встановлюється для громад, порядку, а не громад, порядок для закону; можуть зрозуміти, що світовий монарх — це гарант заг. добробуту, що мета його діяльності — вічний мир і справедливість. Політ, структуру «світової імперії», яка, проте, не має нічого спільного з абсолютизмом,

Д. вбачав у рівноправному союзі незалеж. міст і держав, де діє загальний для всієї д-ви закон, передбачаючи водночас принцип автономності і зберігаючи місц. звичаї. Будучи верх, охоронцем законності, монарх позбавлений приват, і парт, спонукань, користолюбства, його могутність спирається на право. Він встановлюватиме закони про шлюб, військ, справу та ін. Освічений правитель повинен постійно радитися з філософами, що є запорукою правильності прийняття рішень. Водночас, вказуючи на духовну кризу в сусп-ві, Д. наголошував, що на зміну філософам має прийти Поет—суддя світу і людства, рівний у своїй істор. місії імператорам і папам.

Д. виступав за чітке розмежування духовної та світської влади, відзначав роль права, зокрема римського, в історії сусп-ва. Якщо закон і влада застосовуються не для заг. користі, то вони, вважав Д., втрачають свій правовий характер, оскільки спотворюється сама природа закону.

Тв.: Малые произведения. ?., 1968; Божественна комедія. К., 1976.

Літ.: Баткин Л. М. Данте и его время. Поэт и политика. М., 1965; Мороз М. О. Данте Алігієрі в Укр. РСР. Біблі-огр. покажчик. Л., 1970; Франко I. Данте Алігієрі. Характеристика серед, віків. Життя поета і вибір із його поезії. В кн.: Франко І. Зібр. тв., т. 12. К., 1978; Наумов ?. П. Сословные монархии средневековой Европы и полит, концепции Данте. В кн.: Дантовские чтения. 1979. М., 1979; Доброхотов А. Л. Данте Алигьери. Мыслители прошлого. М., 1990.

?. І. Данількевич.