ДІАГНОЗ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНИЙ

(грец. — розпізнавання, визначення, від — через, наскрізь і — пізнання) — визначення стійкої сукупності доступних для спостереження ознак, що характеризують псих, стан особи, формалізоване у психіатрич. поняттях. Поодинокі ознаки, які свідчать про розлад окремих псих, функцій, називають симптомами. Певна сукупність симптомів становить синдром, а характерне поєднання синдромів, механізму їх виникнення, перебігу і зникнення, а також наслідків — нозологічну одиницю, тобто псих, хворобу. Існує міжнар. перелік відомих розладів псих, діяльності, який періодично переглядається. Нині запроваджується класифікація псих, і поведінкових розладів 10-го перегляду, яка є для психіатрії діагностичним стандартом. Д. с.-п. складається з визначення у підекспертного розладу псих, діяльності, розкриття його змісту з урахуванням стану свідомості особи та необхідності застосування до нього лік. заходів. Д. с.-п. повинен мати категоричну форму. Лише за такої умови він є підставою для слідства і суду кваліфікувати випадок у певних юрид. категоріях (осудність — неосудність, дієздатність — недієздатність, безпорадний стан, примусовість заходів мед. характеру тощо).

Літ.: Завилянский И. Я. [та ін.]. Психиатрич. диагноз. К., 1989.

В. Б. Первомайський.