РЕМІСНИЦТВО [РЕМЕСЛЕННИЧЕСТВО]

- заняття ремеслом. З розвитком техніки Р., крім хисту і досвіду, вимагало дедалі більшо-го спеціального навчання. У період його найбільшого розвитку ремісники станови-ли окрему соціальну групу, яка характери-зувалася побутом, громадським значенням, з особливими правами і обов'язками, визначе-ними цеховою організацією. Цим ремісни-ки відрізнялися від кустарної промисловос-ті, яка здебільшого була лише додатковим заняттям (напр., у вільний від с. -г. робіт час). Р. відрізнялося і від мануфактур, де був біль-ший поділ праці, а засоби виробництва не належали виробникам. Найпершими реміс-ничими галузями в Україні були залізороб-не і гончарне виробництво. Далі розвивали-ся спеціалізовані галузі металургії, коваль-ство, виробництво зброї, теслярство, ткац-тво й кравецтво, обробка хутра, шкіри, льо-ну й вовни, кості й каменю, виробів зі скла та ін. Високого рівня досягай вироби при-крас, одягу, оздоблення храмів, палаців та ін. будов; славилися іконописці та ювеліри. За соціальним станом ремісники Київської Русі поділялися на сільських вільних реміс-ників, холопів на князівських, боярських або монастирських дворах і найчисленніша - вільні міські ремісники. Для захисту своїх інтересів вони об'єднувалися у товариства, які були зародками цехів. Розвиток капіта-лізму і фабричної промисловості, важка фіскальна політика негативно впливали на ремісництво. Згодом суцільна націоналіза-ція фабричної промисловості за радянських часів спричинила занепад ремісництва; йо-го і кустарну промисловість було майже пов-ністю об'єднано у промислову кооперацію, а згодом передано в систему державної міс-цевої промисловості. Проте, незважаючи на
такі заходи, кустарне і ремісниче вироб-ництво не зникло. З відновленням україн-ської державності дрібне ремісництво набу-ває вільного розвитку.