Навигация
 
асо-ая
<< В начало < Предыдущая Следующая > В конец >>

АФІНИ

давні — антична д-ва на Пд. Сх. Бал-канського п-ва, класичний зразок старод. демократії. Спочатку А. правили царі — ба-силеї (Кекроп, Тесей та ін.). Від 683 до н. е. д-вою керують колегіально виб. особи — архонти (дев'ятеро). Перший з них (архонт-епонім) очолював міську адміністрацію і мав також найвищу суд. владу (його іменем називали рік); другий (архонт-басилей) виконував реліг. функції; третій (архонт-полемарх) командував військами; решта 6 архонтів-фе-смофетів керували суд. справами. В 16 ст. до н. е. А. об'єднували 4 племені — філи, кожне по 100 родів. Філа поділялася на адміністративні одиниці: тритії (3) і навкрарії (12). Збернаючи зовн. родоплемінну структуру та інститути родового ладу, афін. суспільство знало гострі соціальні суперечності. Населення А. поділялося на стани — евпат-ридів (благородних), геоморів (землеробів), деміургів (ремісників), іноземців (метеків, тобто переселенців) і рабів. Владу було зосереджено в ареопазі — органі аристократії, який підпорядкував собі нар. збори (агору). На поч. 6 ст. до н. е. інститути родового ладу вже не спроможні впоратися із соціальними суперечностями і захистити сусп-во від засилля аристократії. Розкрадаються землі, надбання храмів, бідняків за борги зганяють із земель, продають у рабство. Держ. діяч і реформатор Солон, обраний архонтом, у 594 до н. е. проводить низку реформ. Він скасовує боргову кабалу. За рахунок коштів, вилучених у багатіїв, викуповує проданих'у рабство афінян і повертає їх на батьківщину. Щоб обмежити владу ареопагу, Солон посилює роль нар. зборів, запроваджує нові органи влади - раду 400 (буле) і суд. присяжних (геліею) у складі 6 000 осіб (геліастів). Він поділяє афін. гр-н на розряди за розміром їхнього майна й доходів: пентакосіоймедим-нів, вершників, зевгітів і фетів. Пентако-сіоймедимни повинні були робити поставки для армії, вершники — служити за свій рахунок у кінноті, зевгіти — у важкій піхоті (го-пліти), фети — у легкій піхоті (гімнети). Представники перших двох розрядів обиралися на всі посади, третього — не могли обиратися в архонти; фетам дозволялося тільки голосувати на нар. зборах. Після Солона в А. запанувало одноосібне правління (тиранія) Пісістрата (560—527 до н. е.), підтримана сел. масами. Пісістрат конфіскував частину земель в аристократії і розподілив її серед малозем. селян. Після смерті тирана і короткого правління його синів Гіппія та Гіппарха вождем демосу стає Клісфен. У 509—507 до н. е. він проводить низку реформ в інтересах демократії. Родові філи перетворені на 10 територіальних. Рада 400 замінена радою 500 (по 50 гр-н від кожної тер. філи). З 501 до н. е. обирається колегія стратегів (10 осіб) при архонті-поле-марху. Для управління фінансами обиралася колегія аподектів (10 осіб). Клісфен зміцнив місц. самоврядування. 10 філ було поділено на 100 демів, кожен з яких обирав свого керівника — демарха. Дем мав скарбницю. Згодом число демів збільшилося до 174. Громадянство тепер визначалося належністю не до роду, а до дему. З метою посилення ролі міського населення у політ, житті права громадян було надано навіть частині рабів. Клісфен запровадив процедуру остракізму -вигнання нар. зборами небезпечних для республіки осіб шляхом таєм. голосування. Велике значення в історії афін. державності мали греко-перс. війни (500—449 до н. е.) і пов'язана з ними діяльність Фемістокла, Ефі-альта і Перікла. Тривале протистояння з Персією вимагало об'єднання грец. військ, потуги, створення сильного бойового флоту і одночасно, загострило суперечності між ари стократами-аграріями та демосом. Будівниц тво флоту посилювало позиції торг.-ремісни

Афіни давні

чої частини населення у житті А. і суперечило інтересам аристократії. Запеклий опір останньої було зламано вигнанням її лідерів. У 488 до н.е. завдано удару по ареопагу: його стали обирати шляхом жеребкування, і він втратив кол. значення. Провідна роль перейшла до колегії стратегів, які обиралися від тер. філ простим підняттям руки. У 462 до н. е. з ініціативи архонта Ефіальта ареопаг було позбавлено всіх повноважень, за ним залишилися дрібні крим. справи. 477 до н. е. виникає Де-лоський союз грец. міст на чолі з А., який швидко перетворюється на Афінську морську д-ву (архе). Завдяки союзній скарбниці афін. демократія одержала міцну фін. опору. Ця обставина багато в чому зумовила «золотий вік» А. часів стратега Перікла, одного з най-значніших афін. держ. діячів. В А. утверджується демократія, розквітають арх-ра, мист-во, л-ра, філософія.

Перетворення Делоського союзу в Афін, мор. д-ву загострило суперечності останньої з Пелопоннеським союзом на чолі зі Спартою і спричинило тривалу Пелопоннеську війну (431—404), до якої втягнулися усі міста Еллади. Війна знекровила і А., і Спарту. Зростав вплив Персії. Афін. мор. союз розпався. Посилення на півночі Балкан Македонії і поразка (338 до н. е.) антимакедон. коаліції, куди входили також А., призвели до занепаду афін. державності. В 146 до н. е. А. були підкорені Римом. Афіняни не залишили по собі такої правової спадщини, як римляни. Єдиним відомим кодексом А. були Драконта закони (621) —перший запис звичаєвого права. Вони мали на меті обмежити свавілля суддівевпатридів. Закони відміняли кровну помсту, жорстоко карали за найменший злочин. Смерт. кара передбачалася навіть за дрібну крадіжку, за «марнотратний спосіб життя», не кажучи вже про тяжкі злочини. Це була єдина спроба кодифікувати афінське право, хоча розробка його не припинялася. Надзвичайна суворість законів Драконта породила вислів «драконівські закони», який дійшов аж до наших днів. Закони Драконта частково відмінив, частково пом'якшив Солон. Доктриною держ. права А. була громадян, рівність і верховенство народу. Кожен гр-нин з 20-річного віку мав право участі в нар. зборах, законод. ініціативи, критики будь-яких посад, осіб, право суд. переслідування за будь-який злочин. Нар. збори приймали закони, обирали архонтів, стратегів, воєначальників, оголошували війну, укладали мир, контролювали посад, осіб, затверджували бюджет, були верх, судом у найважливіших справах. Голосування відбувалося відкрито, окрім випадків остракізму, рішення зборів оформлялися протоколом і починалися формулою: «постановили рада і народ». Рада 500, геліея, ареопаг, колегії архонтів і стратегів були підконтрольні нар. зборам. Афіняни не знали поняття кворуму, вважалося, що гр-ни, які не з'явилися на збори, довірили своє право присутнім. Будь-який громадянин міг на нар. зборах заявити протест проти пропонованого закону або рішення. Такий протест-звинувачення («графе параномон») розглядався судом присяжних під головуванням архонтів-фесмофетів. Якщо протест було підтримано, то автор закону підлягав штрафу. Якщо ж відхилявся і при цьому протест не збирав 1 /3 голосів суддів, то штраф накладався на його ініціатора. Афін, демократія не поширювалася на рабів і метеків (іноземців, що осіли в А., займалися торгівлею, ремеслом та платили податок — метойкіон). Співвідношення в А. вільних, метеків і рабів точно не відоме. Дослідники припускають, що вільних гр-н з сім'ями було 60 тис, метеків — 25 тис, рабів — 70 тис. Раби в А. коштували досить дорого: 418 до н. е. раб-чоловік — 167 драхм, рабиня-жінка — від 135 до 220 драхм, за рабів-ремісників правили більше (бик, до речі, коштував 5 драхм).

Раб не мав жодних громадян, прав, однак заборонялися самочинні розправи з рабами. Раб жорстокого господаря міг скористатися правом притулку у храмах, де вважався недоторканним, і міг бути перепроданий ін. господареві. Держ. раби мали житло, сім'ю, вели власне г-во. Значне число рабів використовувалось у держ. апараті. Держ. раби перебували під охороною закону й у випадку образи могли через покровителя-простата звертатися до суду за захистом. Коли виникала воєнна небезпека, д-ва використовувала рабів як воїнів. Вони ставали метеками, сплачуючи при цьому податок у 3 оболи (пів-драхми). Метеки приписувалися до демів, платили, як і гр-ни, військ, податок — ейс-фору, багаті брали участь у літургіях (витратах на сусп. потреби). Метек повинен був мати опікуна (простата) з числа афін. гр-н. Розвивалося цив. право, зокрема у сфері власності. Об'єктами власності були земля, худоба, раби, нерухомість, кораблі, майстерні, продукти с. г. Розвинена була держ. власність: землі і пасовища, що здавалися в оренду, оливкові гаї, флот, будівлі, храми, держ. раби, знамениті Лаврійські срібні копальні, скарбниця. Багаті гр-ни і метеки почергово несли витрати на театраліз. видовища, свята, будівництво та утримання кораблів. Афін, право ще не розрізняло власності, володіння і не знало терміна «власність». Існувало поняття «оїюта» — майно, сукупність речей і благ, якими володів власник. Власність вважалася начебто наданою громадою, д-вою, і архонти перед зайняттям посади заявляли, що збережуть за кожним гр-нином те майно, яке йому належить. Зем. наділи іменувалися хАфод — «жеребки», а їх володільці — клеруха-ми. Афін, праву відомі зобов'язання у формі угод і деліктів, за термінологією Арістотеля («Етика Нікомаха») — «вільні» і «невільні». Договірні зобов'язання забезпечувалися завдатком, заставою, до Солона — самозаставою особи. Звичайними були угоди купівлі-продажу, найму, особистого найму і підряду, позики. Широко практикувалися договори про т-ва (спільну діяльність): корабельні, банківські, торговельні. Грош. одиницями були талант — 26,2 кг срібла (6 000 драхм), драхма (4,36 г срібла) — дорівнювала 6 оболам. Осн. монетою була тетрадрахма (4 драхми). Медимн зерна (бл. 50 л) коштував 1 драхму, прожитковий мінімум сім'ї становив 1/3 драхми. Посад, особи одержували від 2 до 6 оболів за день. Мор. торгівля та обіг іноз. грошей викликали розвиток міняльної і банківської справи. Афінські громадяни, на відміну від метеків і вільновід-пущених, не сплачували прямих податків, крім надзвичайного військового — ейсфори.

Шлюбно-сімейне право в А. було засноване на моногамії. Шлюби могли укладатися між гр-нами різних полісів, але категорично заборонялися між гр-нами і метеками чи рабами. Співжиття раба з рабинею не вважалося справжнім шлюбом.

У сфері крим. права афіняни найбільшу увагу приділяли держ. злочинам [зрада полісу (ей-сангелія), обман народу, образа богів, безбожництво, введення в оману нар. зборів]. Публічними правопорушеннями вважалися також злочини проти сім'ї, погане поводження з дітьми або дітей з батьками, опікуна з сиротами, перелюбство, викрадення дівчат. Злочинами проти особи визнавалися вбивства, побої, наклеп, образа честі й гідності. Нічного крадія можна було вбити на місці. Суд в А. вирізнявся різноманітністю форм процесу. На народних зборах розглядалися справи про зневажання демократії, змови, злочинні угруповання, навмисну здачу ворогові міст, війська чи флоту. Геліея розглядала справи про важливі держ. і служб, злочини, була апеляц. інстанцією; ареопаг займався справами про навмисні вбивства, отруєння, підпали; суд ефетів — про ненавмисні вбивства, каліцтва, вбивства метеків, дозволені вбивства. Держ. зрада, змова проти демократії, образа честі, безбожництво, навмисне вбивство каралися смертю (засудженому пропонувались отрута, меч або мотузка для самогубства). Поширеними були продаж у рабство, вигнання, позбавлення громадян, прав (ати-мія), конфіскація майна, грош. штрафи. Якщо засуджений до вигнання не вибув з міста у визначений строк, він міг бути страчений. У рабство продавали метеків, що не сплатили податків або не мали покровителів — про-статів. Атимію (повну або часткову) присуджували за вияви безчестя — лжесвідчення, посад, зловживання, боягузтво на війні, зазіхання на майно підлеглого. Спроби самовільного порушення атимії каралися смертю. Афін, держ.-правова система була демократичною тільки для меншості вільних. Однак і за цієї істотної істор. реалії значення її — непересічне. На тлі домінуючих тоді у світі деспот, і олігархічних режимів А. запровадили такий правовий порядок, який, розкривши творчий потенціал сусп-ва і людини, дав можливість за короткий істор. строк створити блискучу культуру, в т. ч. політичну, що стала школою демократії для наступних поколінь.

Літ.: Бузескул В. П. «Афин, полития» Аристотеля как источник для истории гос. строя Афин до конца V в. (до н. э.]. X., 1895; Його ж. Введение в историю Греции. СПб., 1915; Його ж. Афин, демократия. X., 1920; Аристотель. Афинская полития. М.—Ленинград, 1937; История гос-ва и права зарубеж. стран, т. 1. М, 1963; Кечекьян С. Ф. Гос-во и право Др. Греции. М., 1963; Катрич В. М. Історія ра-бовласн. д-ви та права Старод. Греції. К., 1969; Парши-ков А. Е. Организация суда в афин. гос-ве. «Вестник древней истории», 1974, № 2. Л. М. Маймескулов.



 
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
  [ АННОТАЦІЯ]   [а-ад]   [аж-анар]   [анаф-аск]   [асо-ая]   [б-бен]   [бер-брак]   [брат-бюр]   [в-вер]   [вес-вис]   [вит-віз]   [вій-вод]   [воє-в'яз]   [г-герб]   [гере-гос]   [гот-гуц]   [д-демаг]   [демар-державна тер]   [державна цер-десп]   [десят-дій]   [діл-доз]   [док-дяк]   [е]   [є]   [ж]   [з-зам]   [зан-звід]   [звіл-зім]   [зіо-зяб]   [і-інов]   [іноз-іщ]   [й]   [к-карц]   [кас-київ]   [кий-колг]   [коле-ком]   [кон-конкуб]   [конкур-конто]   [контр-корс]   [кору-крип]   [крис-кюч]   [л-лісов]   [лісог-ляш]   [м-маса]   [масл-мих]   [миш-між]   [мік-мой]   [мол-м'ян]   [н-наук]   [наур-необ]   [неод-нюр]   [о-округ]   [окруж-оріх]   [орлан-ощ]   [п-пасп]   [п-пасп]   [паст-пер]   [пес-піс]   [піч-пози]   [позн-посаг]   [посад-правн]   [право-предм]   [предс-примір]   [примус-прон]   [проп-п'ят]   [р-регл]   [регрес-рибак]   [рибал-розум]   [розш-рят]   [с-сев]   [сег-сир]   [сис-сміт]   [смол-співдруж]   [співстрах-стіч]   [стог-суддя]   [судеб-сюр]   [т-тех]   [тим-тор]   [тот-тяж]   [у-уман]   [умис-уяв]   [ф-фой]   [фок-ф'юч]   [х]   [ц]   [ч]   [ш]   [щ]   [ю]   [я]   [_А-В]   [_Г-З]   [_І-С]   [__Лат A-B]   [__Лат C]   [__Лат D]   [__Лат E-F]   [__Лат G-I]   [__Лат J]   [__Лат L-M]   [__Лат N-O]   [__Лат P]   [__Лат Q-R]   [__Лат S-T]   [__Лат U-V]