ВЕРДИКТ

(франц. verdict — вирок, від лат. vere dictum, букв. — вірно сказане) — рішення колегії присяжних засідателів стосовно питань, що ставляться перед ними відповідно до чинного процес, законодавства, і в першу чергу осн. питання — вини підсудного у скоєнні злочину.

Законодавству та суд. практиці різних держав відомий як усний, так і письмовий В. Усний має форму підтвердження або заперечення обвинувального акта. Законодавство переважної більшості держав, де функціонують суди присяжних з крим^ справ, вимагає прийняття письмового В. Його ухвалюють присяжні засідателі одноголосно або більшістю голосів. При цьому жоден з них не має права утриматися від голосування. Одностайне рішення було характерним для англо-сакс. системи права. Проте у Великобританії з 1967, а в США з 1972 (у переважній більшості штатів) одноголос, рішення уже не вимагається. В. приймається більшістю голосів у різному їх співвідношенні (п'ять шостих, дві третини тощо) залежно від тяжкості злочину. В. присяжних не потребує обгрунтування і приймається ними у нарадчій кімнаті після дебатів сторін, формулювання з їх участю опитувального листка та напут. слова головуючого судді. На кожне з поставлених запитань присяжні засідателі мають дати ствердну («так») або заперечну («ні») відповідь, іноді вживаючи пояснювальне слово чи словосполучення, що уточнює зміст відповіді («так, доведено» або «ні, не доведено», «так, винен» або «ні, не винен» тощо).

До осн. питань, що підлягають вирішенню присяжними у В., належать: чи доведено, що інкриміноване підсудному діяння справді відбулося; чи доведено, що це діяння вчинене підсудним; чи винен підсудний у його вчиненні. У тих випадках, коли у сторін і суду немає сумніву щодо події злочину, це питання нерідко поєднується з питанням, чи доведено, що певне діяння вчинене підсудним. Деякі правові системи допускають з'ясування присяжними лише одного питання: чи винен підсудний у скоєнні злочину. Після основного (основних) запитання присяжним можуть ставитися допоміжні, зокрема: про обставини, що пом'якшують чи обтяжують вину, відповідальність підсудного або змінюють її характер, вимагають звільнення підсудного від відповідальності тощо. За законодавством деяких держав, у разі визнання підсудного винним присяжні мають дати також відповідь на те, чи заслуговує він полегшеного покарання. Залежно від з'ясування згаданих обставин, В. може бути обвинувальним або виправдувальним. Він оголошується публічно у залі суду негайно після його постановлення і є правовою підставою для винесення головуючим суддею (профес. суддями) вироку. Вирок апеляц. оскарженню, як правило, не підлягає. Допущені головуючим суддею чи присяжними засідателями порушення норм матеріального чи процес, права можуть стати підставою для оскарження вироку до ка-сац. суду.

У більшості держав, що належать до континентальної системи права (Італія, Німеччина, Франція, Бельгія та ін.), В. виносять журі присяжних разом з профес. суддями, які беруть участь у розгляді справи. Після вирішення питання про вину підсудного вони разом виносять і вирок. В Україні у зв'язку з відсутністю суду присяжних термін «В.» у законодавстві не вживається. Побутує у публіцистиці як синонім вироку суду. Можливо, із запровадженням суду присяжних, що передбачено Конституцією України (ст. 127), цей термін стане загальновживаним і у вітчизн. юриспруденції.

В. T. Нор.